Твір на тему яка подія сталася з тобою або з тобою і твоїми друзями

Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.

І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.

І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали  на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.

Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.

Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені все найкраще, що мають.

Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.

Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.

Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.

Дедушка говорит, что когда я был маленьким, мой родной город был таким же чистым, цветущим и радужным, люди улыбались друг другу, вместе ходили на демонстрации, убирали двор и сажали на клумбах красивые цветы. Я верю ему, потому что тоже люблю свой город. С ним связаны самые радостные воспоминания детства, начиная от копания в песочнице с другими малышами, и заканчивая воскресными походами в кино вместе с родителями.

В моем любимом городе много замечательных памятников, и говорят, что некоторые из них изваял известный архитектор, которому посвящено немало интересных статей в прессе. Старинных зданий на городских улицах немного, зато есть несколько просторных скверов и зеленых парков, где прогуливаются молодые пары и бегает забавная ребятня. Я тоже люблю проводить время в одном из таких парков, где стоят мраморные скамейки, летом искрятся радужные фонтаны, а зимой под ногами шелестит опадающая листва.

Я люблю свой город за широкие тротуары и белые бордюры, клумбы с цветочными композициями и особенно за гордый характер народа, передающийся из поколения в поколение. Здесь улицы и памятники названы в честь национальных героев, в центре по вечерам играют джазовые группы и выступают уличные музыканты. В одном из моих любимых скверов в теплое время года прогуливаются «живые» скульптуры, радующие детей и взрослых, а когда приезжает цирк – то воцаряется настоящее веселье.

Здесь я чувствую себя защищенным рядом с родственниками и друзьями, знаю каждый закоулок и, кажется, могу прочитать мысли любого человека. В темное время суток мы с друзьями часто садимся в троллейбус и едем вдоль тихих улочек навстречу приключениям. А по выходным собираемся во дворе, развлекаемся и общаемся друг с другом или посещаем местные музеи и картинные галереи.

А зимой, особенно, если вечером идёт снегопад, мой город превращается в зимнюю сказку. В такие вечера город как будто затихает, вместо шума становится слышно как падает снег, пушистыми хлопьями обрисовывая белыми контурами дома, припаркованные автомобили, скамейки и вывески городских магазинов.

Если бы мне предложили переехать в какое-то другое место, то я бы не согласился. Потому что мой родной город - самый лучший на земле, в нем выросли мои родители, начинаю взрослеть я, и когда-нибудь с удовольствием буду рассказывать своим детям о самом лучшем времени, перебирая детские воспоминания и памятные даты.