Не/видимі фіалки , як пишемо і чому ?

Дивися ,фіалки які? Невидимі тобто їх не видно, отже Невидимі фіалки. "Видимі фіалки" так не говорять. Було би гарно якщо ти поставила мені лайк та підписалася на мене))

Що необхідно для того, щоб наші міста й села стали чистішими? на мою думку, треба почати з себе. кожен має припинити кидати обгортки від цукерок й морозива просто на землю, а викидати їх у спеціальні сміттєві баки, адже чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. та й цього не достатньо, адже цим забруднення рік і повітря  не зупинити. для цього вже потрібні чесні чиновники, які не дозволяли би і фабрикам не користуватися спеціальними фільтрами і все контролювали, аби не було так, як в одному місті. там вже директори підприємств не мають жодної совісті і вночі, коли всі жителі того міста сплять, випускають у повітря дим, який заполоняє все небо і якщо поглянеш на небо, то побачиш його страшним: хмари всі коричнево-червоні стоять. коротше, щоб міста й села стали чистішими потрібні відповідальні люди, які не залишають за собою сміття, та совісні чиновники й керівники заводів, які б не забруднювали повітря та воду.

Брат писав тому від чоловічого  роду.
Твір «Мій рідний край» Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі. Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці. Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною… Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.