Текст міркування чи подобається тобі літо? чому? 5-7 речень

Літо – моя найулюбленіша пора. Позаду залишився навчальний рік. Можна гарно відпочити та набратися сил для нових успіхів. Відчуваєш себе трошки дорослішим, адже попереду чекає старший на рік клас. 

   Я люблю влітку ходити на річку плавати та засмагати. Не треба рано вставати. Можна більше часу провести з друзями. Мені подобаються ігри з м’ячем на подвір’ї. Влітку погода безвітряна, а тому волан бадмінтона високо  та гарно летить під час гри. Чудово подорожувати на велосипедах у ліс чи поле. Влітку, зазвичай, відпочиваю у дитячому таборі. Там цікаво та весело. Можна побачити нові місця та розширити коло знайомих. З нетерпінням чекаю нової поїздки. На канікулах більше вільного часу, щоб посидіти за комп’ютером, почитати цікаву книжку чи подивитися улюблену телепередачу.

   Тому мені подобається літня пора.

Не суди строго

                                               Чому ми святкуємо Великдень
нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?"
   на мою думку це було так
на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий -
Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні,
але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ...
Але головне в Великдні не традиції, а радість! 

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пи­шуться одним словом:

а)  із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож;

б)  із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби;

в)  із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;  

ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.

Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучни­ках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пи­шуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.

Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все під­рядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.

Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не ро­бив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У друго­му реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.

Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, — гей,  не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відпо­відає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з част­кою ж, а не сполучник.