Нужно визаначити тип речення (спр, або сср) зі схемою 1)хоч би хто й захотів мені повірити, на врядчи зважеться. 2)у праці будь не переможним, якщо бажаєш стать замужнім. 3)коли б візка не сказала, то б і ніки не зламала. 4)щасливий я, що народився на твоєму березні, що пив у незабутні роки твоєю м'яку, веселі, сиву воду. 5) от і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову 6)дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім бідним краю.

1- допустове 2 умовне 3 часу 4 причини 5 причини 6 мети

Твір «Опис квітки ромашки»

Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.

Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.

Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.

А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірну насолоду від його медвяного запаху. Ромашка пахне неначе самим життям та самою родючою землею Батьківщини.

Є багато різних видів цієї квітки: ромашка лікарська, садова, польова, пахуча та інші. Іноді – це маленька самотня квіточка на тонкій стеблині, іноді – ціле поле!

Скромна ромашка є щедрою. Вона лікує людей від багатьох хвороб, дарує солодкий нектар, годує мурашок та комашок- «сонечок». А також наповнює навколишній світ радістю життя!

Звезды сверкали остро и холодно, но небо на востоке стало светлеть. Деревья понемногу выступали из тьмы. Вдруг по вер­шинам их пронесся сильный ветер. Лес ожил, зашумел. Свис­тящим шепотом перекликаются между собой столетние сосны, и сухой иней с мягким шелестом осыпается с потревоженных ветвей. Последние звезды тихо погасли в посветлевшем небе, и лес, окончательно стряхнувший с себя остатки мрака, вставал во всем своем величии. Из припудренной утренним инеем хвои высуну­лась длинная морда, увенчанная ветвистыми рогами. Испуганные глаза осмотрели огромную поляну. Замшевые ноздри, извер­гавшие горячий парок дыхания, судорожно задвигались. Старый лось застыл в сосняке. Настороженные уши ловили каждый звук. Внимание лося привлек звук, послышавшийся сверху. В голубом морозном воздухе проносились самолеты-ис­требители. Вдруг один из самолетов пронесся прямо к поляне. Эхо загудело над деревьями, опережая лося, рванувшегося во весь дух в чащу.