Упогребi василько набрав моркви, з капусти наздирав листкiв i побрiв городом до саду. пiд стовбурами молодих яблунь вiн поклав де морквину, а де капустяне листя. i радiв: уночi зайцi не одгризатимуть кору на деревах, матимуть смачнiшу поживу. пiдкресли дiеслово.

Набрав,наздирав, побрів,поклав,радів, одгризатимуть,матимуть.

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.

Моя хата скраю - це мене абсолютно не стосується, це абсолютно не моя справа.
    Вираз є усіченим варіантом приказки Моя хата скраю, я нічого не знаю. Так міг відповідати полохливий і вкрай обережний мешканець села на питання незнайомої людини. Вираз, можливо, пов'язано і з тим, що на селі хати скраю будували приїжджі новосели, які не знали всіх справ села; крім того, живучи з краю села, людина не дізнається про те, що сталося в центрі.

Так кажуть, коли робиш вигляд, що нічого не бачив / не знаєш. Наприклад йдеш по вулиці, бачиш, що людині погано, і проходиш мимо.
Це вислів пішов від тих часів, коли в центрі сіл була площа і там щось відбувалося вічно, то люди які жили в хатах скраю села як би не брали участь в цій суспільного життя. Тому їм говорили типу "Ти вчора бачив таку-то подію?" , А ті відповідали "Ні, моя хата скраю нічого не знаю".

Моя хата скраю: Це означає, що людина намагається залишитися осторонь від того, що відбувається і не брати участь в сумнівних на його погляд справах.