У чому полягає значення історичної пам'яті для кожної людини
Без історичної пам'яті немає людини - представника народу, нації. Людина без історичної пам'яті - це суто біологічний об'єкт, істота, що живе "тут і зараз". Може, їй так зручно, але як же бути з длинною чередою предків, які жили до цієї людини? Я вважаю, що не вивчати історію, не пам'ятати її - обначає предати пам'ять предків. Історичні факти можуть бути і неприємними для нас теперішніх, але ж це - наша історія.
Недарма наші предки так уважно слухали кобзарів та лірників. Думи та історичні пісні давали простим селянам змогу дізнаватися про історичні події, діяння славетних людей та народних героїв, відчути свою причетність до історії. Тільки та людина, що усвідомлює себе нащадком величезної кількості людей, що жили роки, десятиріччя, століття, тисячоліття тому, може вважатися справжньою людиною, яка пам'ятає, звідки вийшла. Сучасній людині дуже важливо відчувати себе частинкою славного народу, нащадком славних людей, спадкоємцем багатої культури, продовжувачем традицій, які сягають корінням у сиву давнину.
Объяснение:
Вибачте, що на укр. мові))
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Написати твір на тему "вже пришла весна" використовуючи відокремленні слова.
Прихід весни можна вгадати за ароматом свіжості, який супроводжує її. Так і кажуть: «У повітрі пахне весною». Запахи весни бувають різні. Спочатку, коли тане сніг, весна пахне м'якою вогкістю. По дорогах біжать струмочки, з дахів падають краплі. Перестук крапель чути звідусіль. Іноді з гуркотом відриваються від дахів, падають та розбиваються на асфальті підталі крижані бурульки. З кожним ранком все помітніше, як меншає на вулиці снігу та льоду.
Потім, коли сніг майже зійде, весна пахне мокрою землею. Це означає, що грунт відтанув після холодів та оживає. Напровесні на вулиці ранком стоять густі тумани. Під їх покровом крізь землю тихенько пробивається перша зелена травичка. Щоранку помічаєш, що її стає все більше. Озирнутися не встигнеш, як свіжа трава одягне землю в нове зелене убрання. А ще тиждень тому сира земля стояла голою, без єдиної травинки.
Навесні знову починають лити часті дощі. Вони ще прохолодні, але вже не крижані, як пізньої осені. По ранках ще холодно, а вдень, коли пригріває сонечко, стає тепло. Не знаєш навіть , як вдягнутися правильно.
Нарешті прокидаються дерева та кущі. Вони готуються до літа. По стовбурах біжать свіжі соки, поступово набухають бруньки. Вони розгортаються в перші, ще дуже маленькі та клейкі листочки. Перша зелень радує око. В цей час я так радію цим скромним першим проявів весни, як потім влітку не радію навіть найпишнішим квітам.