Як ви розумiэти прислівя: чого собі не зичиш i другому не жадай

Мова – це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.Українська мовна традиція сягає докняжих далеких часів.Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.Поет схвильовано писав про державну мову України:Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова, Живе український народ

ответ: С

A) Любити – не знати покою. (- не підходить, бо любити виступає підметом, але не знати покою це поснення до слова любити, не підходить)

B) Душа – не света: не одягнеш другу. (- Душа не света, це пояснення, тому не підходить)

C) Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність. (+ підходить, отрута підмет, а те що після - тобто безнадійність це присудом, підходить, і це речення є ускладненим)

D) Щастя – це трикутник, а и три боки: віра, надія, любов. ( - не підходить, тому що перед це завжди ставиться тире!)

E) Грати словом – долею грати. (- не підходить, бо грати словом і грати долею це як однорідні члени)