Іть будь ласка написати міні твір на тему " інтернет чи бібліотека ? "

Зараз без інтернету ніяк . Саме завдяки йому ми можемо знайти будь-яку інформацію . Але не слід забувати про бібліотеки . Звісно книги стали більш доступнішими завдяки інтернету , але електронні книги не замінять "живу" книгу . Цікавіше читати той чи інший матеріал тримаючи його в руках . Тоді в нас краще працює уява , ми ні нащо не відволікаємось і можемо разом з героями пережити різні історії і події. Я не маю нічого проти інтернету , але більшу перевагу все ж віддаю бібліотекам . Тому що так наше здоров'я залишається в порядку , бо від екранів комп'ютерів , планшетів , телефонів , ми просто псуємо свій зір . Також ми можемо відволікатись на різні реклами і тому матеріал засвоюється погано . Але вибір за кожним різний . Хтось віддає перевагу інтернету , а хтось старим добрим бібліотекам.

1) Поєднані опис і розповідь

Порівняння: як скатерть, як руно, наче м'ячики, наче топольки, ніби оксамитовими, неначе передражнює здорові річки.

2)Дієприкметники- антоніми: огороджені-розгороджені, зеленіюче-жовтіюче, розкидані-скидані, порослими- (немає антоніма)

Кошари були розгороджені - уся худоба у лтньоиу таборі на випасі.

Жовтіюче поле наводило на думку, що літо минає, незабаром осінь.

Похапцем скидані на віз снопи весь час падали, губилися на дорозі.

3) Розложисті - прикметник, не має дієслівних ознак, не вказує на дію.

Мова – це духовна скарбниця нації, її серце, словом людина може передати найпотаємніше, свої мрії, бажання, сподівання, надії… Але чи замислюємося ми над всією значущістю цієї скарбниці, і тим, що саме по ній сприймають народ, його звичаї, традиції? На мою думку, українська мова – відображення нашої національної культури, адже вона пройшла крізь всі заборони разом із народом, який, нажаль, тепер цурається її, показуючи неповагу, перед усім до самого себе.

Прикладом того, що саме у слові культурна сила народу є те, що наша мова мала складний шлях розвитку і численні заборони з приводу її признання. Проте українці об’єднувалися і робили все, аби їхнє слово вдосконалювалося та передавалося нащадкам з покоління в покоління. Саме таким чином до нашого часу дійшли культура,досвід, мудрість, звичаї пращурів, бо вони занесли до мовної скарбниці все те, чим маємо пишатися зараз ми. Чи була б Україна відома, якби не мова, котрою писали свої невмирущі твори найвизначніші письменники та поети, такі, як Шевченко, Франко, Леся Українка, Котляревський. Я гадаю, що ні, адже саме по цих людях знає Україну світ. Тож слово – криниця з якої ми черпаємо розумі красу наших традицій, по яких можна побачити культуру нації.

Іншим прикладом того, що мова є відображенням народу є його ставлення до рідного слова. Нажаль, у сучасні часи більшість людей, які проживають на теренах України, спілкується таким – собі суржиком, тобто змішують іноземні слова з українськими, або ж взагалі говорять російською, бо державної мови цураються і вважають її не престижною. Особисто я знаю тільки кількох осіб,котрі не зважають на ці нові тенденції мовлення. Інші ж на запитання чому ти не розмовляєш рідною мовою сміються в лице та кажуть, що це не модно. Я не схвалюю такого ставлення, бо мова – це багатство, послане народу Богом і не можна відмовлятися від неї, як роблять це люди в нашій країні. Це загрожує занепаду і зміні слів, формованих в продовж віків. Олесь Гончар казав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже люди, що не мають поваги до духовної скарбниці свого народу, є духовно убогими. Я сподіваюся, що українці зрозуміють це, бо мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо, щоб Україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і насамперед себе.

Отже, мова – це відображення нашої національної культури, бо вона показала через що пройшов наш народ, вистояла всі заборони, як переконливо свідчать про це наведені епізоди та приклад з власного життя.