Які художні засоби в поезії "перша колискова"?

Метафори: дитино золота,тривого кароока,ідуть жита , зоря йде .
Порівняння: як небо в нашому Дніпрі
Епітети: моя дитинко,маленький чоловік

Привіт, Тетянко!

Було дуже приємно отримати твого листа! Вітаю тебе з обранням старостою класу. Я вірила, що оберуть саме тебе, бо ти дуже відповідальна та кмітлива.

Почну з головного – я навчилася кататися на велосипеді! Ти ж пам'ятаєш, як мені цього хотілося. Свого в мене не було, а друзі, якщо і пропонували мені покататися, то не недовго. А для того, щоб навчитися хвацько крутити педалі, потрібен час…

Та сталося диво – батьки купили мені велосипед. Тепер я не розлучаюся зі своїм двоколісним другом. Звичайно, катаюся я ще не ідеально, постійно збиваю коліна та набиваю синці, але рівновагу тримати вмію.

У мене все гаразд і вдома, і в школі. До речі, в нашому класі з’явився новенький – Павло. Він з родиною переїхав до нас з Дніпродзержинська. Мій новий однокласник не дуже високого зросту, трохи товстенький, а ще він напрочуд гарно співає. Ми були приємно здивовані, коли почули його співи. Вчителі не нарадуються такому таланту і вже готують йому сольний номер на святі Восьмого березня.

На цих вихідних ходили з мамою й татом до театру на виставу «Ромео і Джульєтта». Гра акторів була неперевершеною! Я насолоджувалася кожною миттю дійства. Актриса, яка грала Джульєтту, мала дуже вишукану сукню.

Минулого тижня в нашій школі був день зустрічі випускників. Традиційно старшокласники готують для них розважальну програму – співають, танцюють, розповідають чудові історії і декламують вірші. Цього разу наша вчителька з музики попросила мене зіграти на святковому концерті «Італійську польку»! Уявляєш?!

Я дуже нервувала – це ж мій перший сольний виступ на сцені. Найбільше боялася, що від хвилювання забуду ноти, але все пройшло пречудово. Всім дуже сподобалось. Стільки оплесків я ще ніколи не отримувала.

Напиши мені одразу, як отримаєш листа! Чекаю на твою відповідь!

Оля.

Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=887#ixzz4bJtfJ1LA

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина
Нас, людей, на планеті більше семи мільярдів, і кожна людина належить до якогось народу. На мій погляд, людина може й жити сама по собі, може забути про те, до якого народу належить, але це буде неповноцінна людина. Вона буде неповноцінною не в сенсі фізичних або розумових здібностей, а в сенсі культури. 

Кожен з нас є ланкою у довгому ланцюгу поколінь, який тягнеться з давніх давен і не закінчится на нас. Цей ланцюжок з'єднує далеких предків з нащадками. Якщо людина цурається свого народу, країни, що її породила, своєї мови та традицій, то це означає, що вона цурається своїх предків, зраджує їх.   
 
На мій погляд, поважати культуру та традиції - не означає жити так, як жили наші предки декілька століть тому. Це й неможливо. Але пам'ятати, звідки ти взявся, яка земля тебе породила, до якого народу ти належиш - треба. Треба знати свою історію і мову, пам'ятати про славетних предків. Саме це робить людину справжньою людиною, а не просто біологічною істотою.