Каламбури з ононімом дзвоник, кран, зефір, мушка, панама.

1) Перший дзвоник подзвонив у дзвоник на дверях усіх школярів.
2) Після того, як чоловік попрацював за будівельним краном, він пішов помити руки під краном.
3) Солодкий зефір був такий легкий, наче зефір.(зефір - західний вітер у греків)
4) Маленька мушка сіла на мушку. ( мушка - частина гвинтівки та маленька комаха)
5)Маленька Ніна одягла панаму, коли приїхала в Панаму. ( Панама - головний убір та країна)

Незабаром, на далекій дорозі стоятиме запаморочливе сонце. Довкола будуть гори, але ми – трійко велосипедистів знатимемо усе, що є за ними. Принаймні те, про що довідалися. Стомлені, присядемо обабіч і, подарувавши собі на кілька хвилин дозвіл безтурботності, зробимо глибокий подих. Погляд ковзне по горах та обрію: десь там розсіялися наші враження, десь загубилися чи збереглися сліди. І побачимо траву, ось тут, зовсім поряд, яка живитиметься сонцем. Припорошена, невміла, вона відповідатиме вітру жвавим шелестом, і це нас тішитиме. Ми проведемо по ній долонею...

«Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь світло виходить із них». Беззаперечна істина для багатьох з нас, але й саме вона, ця істина, викликає безліч питань, дискусій, обговорень. Одного разу ти зустрінеш найближчу тобі людину за думками, мріями, спільними інтересами. Дуже важко одразу зрозуміти, кого ти зустрів — справжнього друга чи просто приятеля. Яким ж має бути справжній друг, як його виявити серед багатьох знайомих, з якими ти проводиш годину? Перш на, справжній друг, мабуть, це та людина, котра приймає тобі таким, як ти є. Недарма ж кажуть, що друг — це тієї, хто знає усі твої недоліки й все-таки любити тобі. У мене особисто є справжній друг — Сергій. Спочатку я - не знавши, справжній він чи не справжній, але й потім один його вчинок усе задля мене прояснівши. Сергій перейшов до нас у 8 класі. На перший погляд він Мені не зовсім сподобався: задерикуватий, дещо зарозумілий хлопець (як я тоді подумавши). Єдине, що його вирізняло, — це знання математики. Математику він любити й добро знавши. Я ж до цого моменту вважався кращим учнем саме із математики. Відчуваючи певну заздрість, я намагався якомога понад принизити його: то смикну за сорочку, то зафутболю портфель, то назву очкариком. А він — нічого, сидить собі, формули пише. І вісь наставши годину піврічної контрольної роботи. Всім роздали заподіяння, я швиденько впорався із п'ятьма із шести запропонованих, а шосте — найважче — ну ніяк. Сиджу, мучуся, дивуюся — Сергій все розв'язав й сидить склавши руки — перевіряє. Я мовчу (списати ж у нього соромно), сиджу, почервонів від напруження. Раптом папірець на мою парту — ляп! Розгортаю, в якому було розв'язання задачі. Я підвів очі і подивився на нього. Сергій не посміхався, не іронізував, просто і відкрито дивився на мене. Ми були уже не ворогами, ми були партнерами, які пов'язувала таємниця. З того години Сергій неодноразово доводив, що він справжній друг. Він ніколи не відвертається від мене в скрутному становищі. Від й маєш: «Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь ,світло виходить із них».