Скласти оповідання за початком цього року весна запізнилася. у березні ще були морози . у школі хлопці повідомили що біля озера сіла велика зграя лелек які повернулися з вирію. птахам нічого було їсти і вони почали гинути. люди підгодовували їх. більшість чорнопузів наші односельці врятували. птахи відпочивши полетіли досвоїх домівок на старі гнізда.

Ми з класом вирішили, піти і поглянути на те озеро. Там було дуже красиво, але і холодно. Невдовзі я з Ольою відійшли дальше від колективу. Цю місцину я знала ще з дитинства, бо з батьками часто проводила тут час. Ми йшли на прогулянки, годували лелек, але на жаль тепер їх не було. Я дуже розчарувалась не побачивши жодного чорнопузого птаха, але розуміла що мороз помішав їм тут оселитись. Ми з Ольою гуляли навколо озера, тут ми побачили самотнього лелеку. Підійшовши ближче, ми зрозуміли що в нього було поранене крило і він дуже змерз. Я залишилась з бідолашним птахом, а Оля побігла по Тетяну Іванівну та клас. Коли всі прийшли ми обережно взяли птаха на руки і відвели його до школи. Там Тетяна Іванівна обмотала йому крило і ми його відігріли. І сказали що хтось повинен приютити птаха, доки все не заживе. Ніхто не хотів брати птаха, але я викрикнула що візьму його, буду піклуватись про нього, годувати і приділяти увагу. Тетяна Іванівна була не проти. Прийшовши додому, я розповіла все батькам і вони також були не проти залишити птаха, бо любили тварин. За пару місяців у Грицька, так я його назвала, крило зажило, і потепліло, йому було час відправлятись до зграї. Я дуже полакала коли ми прощались, але кожної весни Грицько прилітав до мене і я раділа кожного дня новій зустрічі з ним

Объяснение:

Поет - механік людських мас, Динамомайстер, будівничий,

повстань майбутнього сурмач, що конструює День над Hіччю.

Куди ж поділа, Степова Елладо, варязьку сталь і візантійську

мідь?

О, плоских ріль піский хрести, — Прабатьківщино! Годі,

годі: вся серця кров отам, на Сході, де недовершеная — ти.

Ти,  красо землі несказанна нам немудрим — даремний дар!

Знаю — медом сонця, ой Ладо, в твоїм древнім тілі — весна.

Куди ж ти ділась, річенько? Воскресни! У берегів потріскались вуста.

Гей, ідіть, благодатні зливи! Випадайте перлисті роси! Хай нап’ються до несхочу ниви. Хай дівчата помиють коси.

Світоглядні уявлення

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.

У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.