Дієслова лише доконаного виду д)пливе печаль, біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин - вони стоять, немов у червні липи где их найти?

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність: прибіг, напишу, пішов би. Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? та ін.Дієслова недоконаного виду означають дію, не обмежену в часі, не завершену: малював, читаю, будемо писати. Відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що робитиму?Дієслова недоконаного виду вживаються в усіх часах, а доконаного — лише в минулому та майбутньому: дія, яка триває тоді, коли про неї говорять, не може бути завершеною.

Буква «отпочковалась» от І в проектах украинской орфографии середины XIX века[1]. По форме совпадая с двухточечной буквой «И десятеричное» церковнославянского и раннего гражданского русского письма, украинская Ї отличается в значении, употреблении и взаимодействии с надстрочными знаками:

церковно-славянское и русское Ї были по сути лишь орфографически обусловленными вариантами буквы И (употреблявшимися перед гласными и Й), в звучании же не отличались от И;

добавление к церковно-славянскому и русскому Ї любого надстрочного знака (например, ударения) убирало точки; украинское же Ї даже с ударением точки сохраняет.

В украинской (особенно западной) орфографии конца XIX — начала XX века буква Ї использовалась также в качестве «сильно смягчающей» І после согласных, часто обозначая в этих местах звук [и], развившийся из ятя (хлїб, дїд, нинї, цїлий). В позднейшем украинском правописании от такого употребления буквы Ї отказались, но в русинском эта норма

Объяснение:

норм так?

     Одного недільного ранку до мене підійшов загадковий дідусь і таємниче спитав:
     -Хлопче, ти не  знаєш, де у вас в районі знаходиться таємна бібліотека?
      -Не знаю, та й навіть не чув про таку. А що там зберігають? – відповів я.
       -У давно минулі часи, коли Україна знаходилась під ворожою владою, книжки багатьох авторів були заборонені. Але кажуть, що десь у цьому районі містилась підпільна бібліотека. Добровольці самі таємно від влади друкували книги і розповсюджували їх серед охочих.
        -Дуже цікаво, дідусю. Я ніколи про таке не чув. Але, мабуть, вона вже давно знищена, - розчаровано промовив я.
        -Мабуть, що ти правий. Але я все ж таки пошукаю, - сказав дідусь і пішов.
        Завдяки цій цікавій ситуації спілкування я дізнався про те, що у нас в Україні існували таємничі бібліотеки.