2правила до теми "за мо до розмови" дуже потрі 5 клас..

Уважно слухай співрозмовника, ніколи не перебивай його.
Не говори занадто голосно, але й не бурмочи собі під ніс.
Не розмахуй руками при розмові.
Будь ввічливим, не застосовуй грубих слів та виразів.

Говорячи про людину і особливості її характеру і долі, дуже важливо розуміти, що, незважаючи на розвиток світу, інформаційних технологій та інфраструктури, сама по собі людина не сильно змінюється. З цієї причини, розмірковуючи про уяву, романтичність і фантазії в житті сучасної людини, потрібно враховувати і людину минулого. Особистість людини минулого, про яку можна дізнатися з книг, телевізійних передач і тому подібного, не настільки істотно відрізняється від сучасної людини, вона так само була схильна до аналогічних пристрастей і переживань.

Уява людини відіграє важливу роль, але найсильніше це відбувається тоді, коли людині нічим зайнятися. Приміром, з літератури відомо, що існують в світі такі діти, які віддалені від цивілізації, живуть у місцевості, де немає їх однолітків, а тому таким дітям живеться дуже нудно. Їм не з ким спілкуватися, з ким дружити, вони змушені придумувати собі заняття самостійно, власними силами. І саме для цієї справи їм і потрібна уява. Вона також потрібна і дорослим людям, життя яких з тієї або іншої причини не має в собі практично нічого цікавого, захоплюючого. Власну уяву замінює людині реальність, тим самим даючи їй привід жити цікавіше, не настільки нудно.

Людська фантазія виконує аналогічну функцію, що і уява. Вона теж стосується переважно дітей. Дітям зовсім не соромно час від часу застосовувати свою фантазію, пофантазувати про щось. Приміром, нерідко від дітей можна почути такі незвичні міркування, які ніколи не почуєш від дорослих. Діти не звикли обмежувати свою фантазію, їм немає потреби прикидатися серйозними або діловими, вони ведуть себе природно і невимушено.

Романтичність більш характерна для любовних справ людини. Романтика та романтична обстановка завжди пов’язана з улюбленою людини. Коли така кохана людина є, то і молодий, і дорослий, і навіть літній може відчути романтику, піднесення чогось прекрасного в своїй душі і тілі. Важливість романтичність, я думаю, є найбільш серйозною, оскільки вона дозволяє людині проявити свої емоції, відкрити свою творчу сторону і знайти розуміння з іншого боку.

Не варто думати, що уява, фантазія і романтичність є складними або абстрактними явищами. Безумовний той факт, що кожен у всього цього сильно потребує. Людина має внутрішню необхідність не тільки в матеріальному, але й духовному, з цієї причини вона повинна приділяти багато уваги таким речам і ставитися з розумінням до тих, хто їх виявляє.

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за до суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Софія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюються за до суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від групи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники утворюються за до в-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; батько — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за до в-, -ев-: Василь —

Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш —

Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й на

писання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин,

Маланка — Маланчин, Тодоська — Тодосьчин, Тодоска —Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.          

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, ведмедів.

Присвійні прикметники вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко — тварині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої чі       букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пустота, архімедова спіраль;

в)   у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв вузол, да-

моклів меч, сізіфова праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

Частина присвійних прикметників вживається тепер:

а)  як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин,

Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.

Объяснение: