Як мова впливає на формування особистості?

Мова як засіб спілкування — це найменш вагомий аргумент, адже спілкуватися сяк-так можна і взагалі без мови — поглядами, жестами. А от що мова — генетичний код, ознака національної ідентичності цілого народу, а це завжди несе ідею суверенності, окремішності, незалежності — це серйозно. І більш виразної та вагомої ознаки саме національної мови тут не було і не буде. Виходить, що МОВА — це символ свободи, а отже — і державності її народу. І вона захищає і мусить захищати себе на своїй одвічній землі як свободу своєї нації. Найвищим пріоритетом людини, звичайно, є свобода, а значить — і мова. Це і за логікою, і за відчуттями.

Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не тільки матеріальний (видимий) світ, а й внутрішній (невидимий). Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, формує себе як особистість.

Свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. Мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. Мова визначає національний характер людини. І я думаю, що самоусвідомлення людини починається з оволодінням нею рідної мови, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого.

Вивчаючи мову, дитина розшифровує код. Мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. Павло Мовчан розглядає мову як космічне явище. Мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. За моїм сільські діти, які з дитинства розмовляють рідною – українською мовою, думають нею, набагато здоровіші, яскравіші, ніж ті, що спілкуються російською. Наші професори, академіки, вчені в основному – вихідці з сіл. Вони з дитинства були кровно зв’язані з українською мовою і природою. Бо, мова і природа дуже тісно пов’язані між собою.

А видатні поети, письменники? Усі вони мали нерозривний зв’язок української мови з українською природою. Отже, мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі людини.

Недарма, людина, що втрачає зв’язок з Батьківщиною, природою, мовою – в основному нещасна людина. Емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома.

Щодня ми реалізовуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей. 

  Людське життя безцінне. Для кожного воно унікальне, неповторне, і, на жаль, скінченне. Це – неоціненний дар, який людина отримує від народження. Проте, як вона зуміє розпорядитися цим подарунком – залежить вже лише від неїї.        Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від цього можуть залишитися тільки спогади, які є малою розрадою у старості. Саме тому, що наш життєвий шлях вже сам по собі має величезну цінність, не варто розтрачувати його на щось неважливе, в тому числі й на самі лише втіхи. Ми завжди повинні дорожити своїм життям, берегти його і використовувати кожен день найбільш продуктивно.        Час минає, секунда за секундою ми дорослішаємо і не замислюємося над тим, яке життя коротке. Людина не думає, що для неї гроші – це лише б нормального існування, а зовсім не його сенс. Дріб`язкові сварки і щоденне сидіння перед телевізором чи комп`ютером – це марнування і не цінування власного дорогоцінного часу, відведеного нам на Землі. Старі люди краще розуміють всі  барви життя, оскільки вони усвідомлюють, що своє життя прожили.        Так важливо цінувати кожну мить! Насолоджуватися прохолодним раннім вітерцем, дружніми розмовами зі знайомими, цікавими книгами, ласкавими обіймами рідних. Кожна хвилина, кожна секунда неповторна, і ми маємо завжди це памятати. Цей день більше ніколи не повернеться, його не зміниш і не проживеш заново. Тож, цінуймо кожну хвилину свого життя, аби потім не шкодувати про марно прожиті роки!

Моя вулиця зимовим вечором.Великими пластівцями сиплеться сніг, покриваючи тротуар та проїжджу частину вулиці, дахи будинків, гаражів, осідаючи на гілках дерев. Я виходжу зі свого під'їзду...Попереду тьмяно світить одинокий ліхтар, навколо нього в'ються сніжинки. Йду серед дев'ятиповерхових сірих будинків, що вражають своєю одноманітністю і сумовитістю.Ще тільки шість годин вечора, але вже темно. Світяться вікна будівель. Там, за вікнами, своє життя, свій маленький світ. Мені подобається, проходячи повз будинки гати за вікнами: різні штори, вигадливі, з мереживами, сучасні жалюзі, різні кольори и різне світло. Світиться вікно – значить, кипить життя, значить, там тепло і затишно.Ось попереду шістнадцятиповерховий будинок . На тлі дев'ятиповерхівок він виглядає своєрідною свічкою. На першому поверсі комерційна аптека, в прибудові зоомагазин з вивіскою – котом Ваською, який лежить на прилавку.Потім ще одна схожа будівля з кафе на першому поверсі і знову будинки, будинки. Все це справа, а зліва проспект з автомобілями, які нескінченно, навіть вночі, снують туди-сюди. Іноді здається: не будь світлофорів, не зміг би перейти на протилежний бік вулиці – так багато машин. Світлофор змушує цей потік на хвилину призупинитися, щоб дати пішоходам можливість перейти вулицю. І знову шум, світло фар. Рух, рух, рух.Це моя вулиця. Рідна вулиця зимовим вечором. Сучасна, галаслива, така, як і багато інших в нашому місті, але така рідна і неповторна для мене.