Прочитайте текст, визначте його тему й головну думку. безумовно, українці наділені гарними рисами характеру: волелюбністю, відкритістю, кмітливістю, щедрістю. та є в їхніх характерах, на жаль, і негативне. кажуть, українці легко гніваються, сердяться, ображаються, запалюються, пі під чужий вплив, легко вірять наклепам, трапляється, швидко змінюють свої оцінки й погляди. до того ж у декого з українців сильний інстинкт самопіднесення. такому небагато треба, аби повірити в свій успіх. у праці він керується не розумом, а настроєм, тому сьогодні готовий гори вернути; а завтра — лінуватися. цю рису відображає народне прислів'я: «якось воно буде».

Какой текст прочитать мне составить его надо

щоліта ми з батьками й моїм старшим братом приїжджаємо до дідуся в село. на околиці села стоїть ліс. ми з братом дуже любимо бродити по літньому лісі. брат уже майже дорослий, тому батьки відпускають нас удвох.

цього року, приїхавши до дідуся рано вранці, ми поснідали й одразу вирушили до лісової гущавини. там ростуть ялини, сосни, могутні дуби та інші дерева.

день видався чудовий. під соснами було прохолодно, пахло смолою і молодими березовими листочками. біля коренів дерев бігали мурашки. тут росли ніжні конвалії. їх білі, чисті, пахучі квіти були схожі на дзвіночки й полонили чудовим ароматом.

 

ми нарвали додому великий букет конвалій та пішли далі. проходячи крізь лісову гущавину, побачили в густій ​​траві їжакову родину. коли ми наблизилися, їжачиха і маленькі їжачки завбачливо згорнулися в клубок. на тлі трави чотири клубочки виглядали майже непомітно, і ми вирішили їх не турбувати.

хаща була дуже густою, тому ми насилу вибралися на узлісся. там був невеличкий струмок. пити з нього ми не стали, але із задоволенням постояли в прохолодній блискучій воді. неподалік брат помітив на старому пні невеликого вужа. ми хотіли його впіймати, але вуж швидко заповз під лежачий поруч камінь. мабуть, там була нора.

на галявині, серед чагарників, ми побачили зарості лісової суниці. тонкому аромату і приємному смаку лісової суниці можуть позаздрити навіть кращі сорти садових сортів цієї рослини. багато пропадає в лісовій глушині запашних соковитих ягід малини, лохини, брусниці. а скільки росте різноманітних грибів! ось ховаються в траві міцні боровики. рожевіють мокрі сироїжки. у ялиннику ростуть слизькі грузді. на низьких пнях туляться одне до одного опеньки. ліс щедро пригощає своїми дарами. ми з братом не стали збирати гриби, бо не взяли з собою належної тари. набравши повний кошик суниці, ми звернули на вузьку стежку.

стежка нас на мальовничу галявину. припікало яскраве сонечко. густо синіло ясне небо. у траві цокотіли коники. легкий вітерець гойдав стебла дикої конюшини й ромашок. повз нас зигзагами пролетів великий яскравий метелик. раптовою появою ми злякали білку. кумедний вона звір! відчувши небезпеку, з блискавичною швидкістю злетіла на дерево. ось пронеслася над нашими головами строката малинівка. пташка сіла на струнку берізку і весело заспівала. насолоджуючись мелодійним співом малинівки, ми присіли відпочити на пеньок. вдалині побачили полохливого сірого зайця. плутаючи сліди, косий біг у бік хащі. вдалині закувала зозуля.

відпочивши, у гарному настрої ми з братом вирушили додому. прогулянка в лісі вдалася, ми чудово провели час. наступного дня домовилися піти по гриби. наш дідусь — досвідчений грибник, тому ми підемо разом з ним.

добре в лісі влітку!

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.