Скласти речення з слів: сяяти, вінець, окрайок, темний, хмара, над, ліс.

Здавалося, що її очі сяяли, як справжні яскраві діаманти.
Чорна хмара рясно полила все навкруги,дрібним дощем
Сьогодні я з татом ходили у ліс, там я побачила маленьке лисеня
У темний двір завжди страшно заходити
У літаку здається, що летиш над хмарами, між небом та землею.

-Добрий день, друже!
-Привіт, Сашко!
-Як твоï справи? Чим займаєшся?
-В мене все добре. Я відремонтував свій велосіпед і після обіду збираюсь до річки.
-Здорово! Ти ïдитимеш один чи з ким-небудь?
-Оце ж і телефоную до тебе, щоб запросити з собою. Ну як тобі?
-Я згоден, але треба спитати дозволу у батьків. І мені ще наказували купити у супермаркеті печиво.
-Добре, запитуй в батьків, а я почекаю на тебе.
- Ти встигнеш пообідати?
-Да, зараз мене вже кликають до столу.
-Як тільки звильнюся, я зателефоную до тебе.
- Бувай,чекатиму!
-До зустрічі!

У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька деся­тиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але най­головнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сково­роду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобаєть­ся те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істи­на”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чима­ло подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.