Пульс, ольчин, листуються, алінонька, ійський. 3 речення

Ольчин пульс був значно вищий за норму.
Алінонька з Оленькою давно листуються.
Мій англійський друг приїде до мене на каніккули.

Поиск...

NightWoolf12

1 минута назад

Українська мова

10 - 11 классы

1. Охарактеризуйте суть хрущовських реформ в економіці . Які їх загальні підсумки ?

2. Заповніть таблицю «Дисидентський рух в Україні в другій половині 1960 – першій половині 1980 – х рр..»

Етапи

Характеристика

3. Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді :

Позначте , коли було велике розселення слов’ян :

А) І-ІІ ст.; Б) ІІІ-ІУ ст.;

В) УІ – УІІ ст.; Г) УІІІ – ІХ ст.

4. Позначте назву адміністративно-господарських осередків , де представники князівської влади регулярно збирали встановлену ними данину , чинили суд:

А) знамення; Б) повіз;

В) погост; Г) становище.

5. Позначте ім’я князя , який об’єднав землі Галичини під єдиною владою:

А) Василько; Б) Володар;

В) Володимирко; Г) Ярослав.

6 . Позначте назву української землі , яка не входила до складу Австро-Угорщини :

А) Буковина; Б) Волинь;

В) Галичина; Г) Закарпаття.

7. Проаналізуйте наведені твердження та вкажіть правильне :

А) «Андрусівське перемир’я поділило Україну на Північну і Південну»;

Б) «Юрій Хмельницький став гетьманом,України завдяки підтримці

Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).

Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].

Зміст

1 Історичний нарис

2 Найвідоміші дзвони

3 Будова дзвона

4 Виготовлення дзвонів

5 Дзвін у православ'ї

5.1 Види церковного дзвону

5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.

5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.

5.4 Била і клепала

5.5 Поява дзвонів

5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями

6 Дзвін у слов'янській міфології

6.1 Дзвін і сфера містичного

6.2 Магічні властивості

6.3 Асоціації та повір'я

7 Музей дзвонів

8 Фестиваль дзвонів

9 Інше вживання дзвонів

10 Прислів'я, мовні звороти

11 Див. також

12 Примітки

13 Джерела

Історичний нарис

Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.

Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]

Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.

Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.

Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.

Объяснение: