Відгук про будь-який твір миколи лисенко

Відгук про дитячу оперу М.В.Лисенка «Коза – дереза».

М.В.Лисенко написав три дитячі опери: "Коза-дереза" (1888), "Пан Коцкий" (1891), "Зима і Весна" (1892). "Коза-дереза" створена для  дошкільнят. Автором лібретто дитячих опер була українська письменниця Дніпрова Чайка (Л. Василевська).

Мені дуже сподобалася ця опера в якій звучить багато народної музики, знайомих мелодій, фольклорних і казкових образів. Часто звучить
 різних варіантах полька 'Янка'

Зміст опери такий. Дід купив на базарі козу і відправив дружину пасти її. Після повернення запитує: "Що ти пила, що їла"?. Коза відповідає, що залишилася голодна: "Коли бігла через місток, схопила кленовий листочок, випила водиці крапельку". Назавтра дід пішов пасти Козу сам. Повернувшись додому, став ставити ті ж питання, але Коза відповідала так само. Дід розсердився і вирішив Козу зарізати, але вона вирвалася і втекла в ліс.

Сцена в лісі. У Лисиччин будиночок вбігає Коза, ховається, товчеться, тупає. В цей час з лісу повертається Лиса. Запитує: "Хто, хто прийшов у гості"? Коза відповідає: "Я Коза-дереза. Затопчу ногами, заколю рогами. Тут тобі і смерть". З'являються Зайчик, Вовк, Ведмідь. Усі жаліють Лису і намагаються вигнати з її хати страшне незнайоме чудисько, але Коза лякає усіх своєю пісенькою. Нарешті приповзає Рак. Зрозумівши в чому справа, він свистом збирає усіх мешканців лісу і витягає Козу клешнею з хати. Звірі карають Козу.

"Коза-дереза" схожа на гру або хороводну пісню. Кожного разу після епізоду з новим персонажем в опері повторюється рефрен "Я Коза-дереза". Ця мелодія грунтована на інтонаціях народної пісні "Було, було козенятко".

"Коза-дереза" - дуже проста й зрозуміла опера Лисенка. Це музичне інсценування казки про хитру Козу, підступність якої перемагається дружбою звірів. Цю оперу діти можуть не лише слухати, а й самі в ній співати. Я б хотіла сама взяти участь в такій опері. 

Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.
(Іван Огієнко)

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.
(Олесь Гончар)

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
(Василь Сухомлинський)

Бринить-співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
(Олександр Олесь)

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.
(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)

Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.

К сожалению, и по нашему недопониманию, русский язык не воспринимается нами как национальное сокровище.
А ведь культура языка – составная часть национальной культуры. В своих высших проявлениях язык – это: достояние, святыня народа. Речь русской классики в ее высоких образцах и литургическая речь представляют вершины ценностной духовной иерархии самовыражения и выражения народа, они по существу своему – предметное воплощение высших духовных ценностей, без которых человек (и народ!) теряет свое лицо, при поругании которых народ испытывает ущерб своего достоинства и духовной самостоятельности, оттесняется, становится духовно бессильным, уязвимым. 

«Слово дано людям только для того, чтобы благословят, благодарить, объединяться в справедливости, мудрости, любви. Слово дано людям не для того, чтобы ослабит или уничтожить (унизить) других. Его роль – поддержать падающего и поднять упавшего, дать свет тому, кто бродит в темноте, указать дорогу потерявшемуся в пути». 
(О.М. Айванхов. Золотые правила ежедневной жизни) 

Слово дано для стремления к истине. Поэтому в произносимых нами словах – наша судьба. Всякое зло – вот неясного, лживого, бранного слова. 
Речь – это великий дар, это сила и оружие. Нужно отличать слово, употребленное во благо (светлое, просвещающее, созидающее) вот слова, употребленного во зло (темного, замутняющего, разрушающего). Нужно уметь духовно противостоять суесловию, слову лживому. Нужно овладевать словом, речью для утверждения добра в жизни.