Скласти твір-розповідь про прочитану книжку

Я іноді замислююся над тим, чому читати книгу цікавіше, ніж дивитися фільм? Потім розумію: читаючи книгу, я представляю героя таким, яким малює його моя уява. Як часто буває таке: після прочитаної книги подивишся фільм і розчаруєшся - герой зовсім не такий, яким я його уявляв...

У книг є ще одне достоїнство: я можу читати думки героїв. Адже це так здорово! Мені подобається, що книгу можна читати коли захочеш, або коли є час. Що її можна взяти із собою куди завгодно. Хіба це не прекрасно?

За ті 5 років, що я вмію читати, я познайомився з різними книгами - від казок, історій із життя школярів до містики й детективів.

Я хочу розповісти про детективи. Багато хто вважає читання детективів порожнім витрачанням часу: кажуть, детективи нічого не вчать. Я хочу посперечатися із цією думкою. Недавно я прочитав серію дитячих детективів автора Д. Соболя. Це невеликі заплутані історії без розв'язки. Доводиться самому шукати відповідь на питання, хто ж злочинець. А якщо в мене не виходило дійти до істини, то наприкінці книги я знаходжу відповіді, які мене дивували своєю простотою.

Ці книги навчили мене Я довідався багато цікавого: виявляється, увігнуті поверхні перевертають зображення, червоні предмети при синіх ліхтарях здаються чорними й багато іншого.

Я сподіваюся, що в житті книги будуть зі мною завжди, тому що в століття комп'ютерів і передових технологій усе ще важливо мати добре серце, бути порядною, а не тільки тямущою людиною. І книги мені до орієнтуватися в цьому дуже складному й такому цікавому світі.

Відокремлюються: 1) поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій позиції по відношенню до означуваного дієслова-присудка (При в’їзді в село вершників уже чекали, юрмлячись край доріжки, босоногі діти); 2) обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на,починаючи з, кінчаючи (Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає (Остап Вишня)); 3) непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками (Мружачись, Софія взяла зі стола маленький срібний дзвоник).

- Привіт, Петрику! Як твої справи?

- Привіт, Дмитрику! Тепер добре, але я довго хворів, майже місяць провів у лікарні, а потім вдома, лікувався. Пробач мені, що я не привітав тебе з днем народження, але у лікарні небуло телефону.

- Як шкода мені це чути, друже! Це ти мене вибач, що я навіть не прийшов до тебе, не провідав… Але я насправді не знав, що ти був у лікарні.

- Нічого страшного, Дмитро! Я не ображаюся.

- Петрику, а  ти можеш віддати мою книжку, я хотів би її почитати?

- Даруй, але вона мені ще потрібна, я саме її дочитую. Чи можна її віддати через два-три дні?

-  Так, звичайно, я почекаю! Бувай, друже!

тобі! Бувай!