Лінгвістичне повідомлення «українська мова найдавніших індоєвропейських мов»​

Українська мова-одна з найдавніших індоєвропейських мов.

Объяснение:

в основному тут про всі мови категорії "Індоєвропейські".

Якщо це не те що ви ( і я ) шукали, то вибачення.

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ МОВИ — найпоширеніша сім’я спорідн. мов, одна з понад 20 мовних сімей світу. Належність окр. мов і мовних груп до сім’ї І. м. визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за до порівн.-істор. методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвроп. прамови. За ознаками ближчої спорідненості І. м. поділяються на групи мов і окр. мови на рівні груп. Існує 7 груп живих І. м. і 3 окр. мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були поперед. етапами розвитку сучас. мов або належали до відповід. груп як самост. мови.

Найб. групу живих І. м. становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн. чол. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди єдиної літ. мови в Індії і Пакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті, орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мертві мови — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато писем. пам’яток. До групи іранських мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн. носіїв) і мертві мови — давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іран, мови об’єднуються з інд. в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від кол. мовної єдності.

Слов’янська група мов (див. Слов’янські мови) поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська, білоруська; див. Східнослов’янські мови), західну (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до зх. підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на поч. 18 ст.

Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн. чол.) і мертвих — прусської, ятвязької, куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балт. мов до слов’янських припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвроп. діалектів, тривалого контактування).

До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, датська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська. Романська група мов (576 млн. чол.) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі лат. мови, літ. форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова катол. літургії та (обмежено) як міжнар. мова науки. Лат. мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов. Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської і мертвих — менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому кельт, мови були поширені на великій тер. Європи — від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельт, мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у більш загальну італо-кельтську групу. Грецька мова (12,2 млн. чол.) посідає серед І. м. окр. місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди. Албанська мова (4,9 млн. чол.) генетичне пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.

Вірменська мова (понад 6 млн. чол.) вважається наступницею кол. мови хайаса-арменів у складі держави Урарту.

Екологічні проблеми завжди були актуальними, особливо в наш час, коли людина під постійним дахом міста, забуває, що є ще світ поза бетонними стінами. Шлях збереження природи я вбачаю в тому, що б кожна людина визначила для себе пріорітети. Наприклад, що вона хоче мати в майбутньому: таку ж ніжну і турботливу матінку-природу, яку ми звикли зустрічати в віршах і на картинах, і яка поступово відходить у минуле, чи страшне середовище для існування , яке горнеться все ближче, і топить все прекрасне в океані смітття і бруду - домівку, де не можливо буде з насолодою зробити ковток повітря чи навіть подивитись на чисті блакитні води річок. До того часу, як кожен з нас не визнає проблеми, боротьба не принесе бажаних результатів. Тому що який сенс в тому, що збереться купка активістів, позбирає сміття на певній території, а завтра вже аморальні особистості знову насмітять.Так, вибачте, ніяких сил не наберешся. Тому потрібно діяти більш глобально! Проводити заходи з масовим залученням людей і демонструвати всі ті перспективи нашої планети, що відбудуться через нашу небалості. Я вважаю, що це має подіяти. Хоча менталітет у людей різний... Та надія, як кажуть в народі, помирає останньою. Я вірю, що в серці кожного ще не погасла іскра любові до природи!

                                                             Справжні друзі

    Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.