Діалог на тему "чому потрібно знати свою історію". 8-10 реплік.

- Доброго дня,Сергiю.
- Доброго дня,Катю.
- Чим ти так зайнятий сьогоднi?
- Та я,ось,думаю,для чого потрiбно знати iсторiю свого краю або державы?
- Знання iсторiї свого краю та держави дуже важливе для нас,бо Історія розвиває нас розумово і духовно. Без неї не може обійтися жодна людина на світі. Ми вивчаємо історію наших предків, інших народів, країн, цивілізацій, так будь-яку історію, тим самим збагачуючи свій внутрішній світ новими емоціями і відчуттями, а мозок - корисними знаннями. Ми вчимося на чужих помилках, вивчаючи історію, але і виносимо ті знання і вміння, які були відкриті раніше. Що означає історія для нас? Це досвід і знання, які не можуть не залишити відбитку на нашій душі.
- А що буде,якщо не вивчати iсторию?
- Люди починали писати історію свого життя і країни заново. Не згадуючи про минуле, ми вчилися б кожен раз жити знову. Робили б помилки минулого, робили відкриття, але витрачаючи надто багато часу і сил на них.
- Ого,не думай,що icторiя так потрiбна...
- Тепер будеш знати.
- Дякую за iнформацiю,подруго.
- Нема за що.
- Що ж,менi треба йти. Бувай.
- Бувай.

Усім відомо, що для кожної людини рідний край найдорожчий і наймиліший серцю, проте життєві обставини можуть складатися по-різному. Тисячі українців змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятають про своє походження. Я вважаю, що людина, яка проживає за кордоном, є патріотом своєї батьківщини, коли плекає українську культуру в іншій країні, пам’ятає рідні традиції, мову, спрямовує гуманітарну до до своїх співвітчизників.

По-перше, діаспора щодня доводить свій патріотизм, перераховуючи рідній державі великі суми, лобіюючи інтереси країни за кордоном, допомагаючи українцям у важкі часи.

Одним з тих українців, кого можна назвати патріотом своєї країни за кордоном, є Макар Кобилінський, віце-президент Спілки українських студентських товариств Америки. За його сприяння в зону АТО було передано одяг, взуття, гроші для постраждалих на війні. Крім цього, Макар підтримує українських студентів, які навчаються в Нью-Йорку. Кобилінський зазначає, що хоч і живе далеко від Батьківщини, але є її патріотом, намагається робити свій внесок у розвиток України.

По-друге, патріотами є люди, які, емігруючи до іншої країни, зберігають свою ідентичність, культурні надбання, шанують мову й традиції своєї батьківщини.

Згадаймо родину Сірків із пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Ця сім’я – узагальнений образ українців, які переселилися на Далекий Схід. Сірки бережуть свої традиції, пам’ятають історію свого роду. Вони опинилися на чужині, проте зберегли свій «український» світ.

Отже, бути патріотом батьківщини, проживаючи за кордоном, можна, якщо багато працювати, творити й діяти на благо своїх співвітчизників і своєї країни.

ЯК НАПИСАТИ ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ НА ІВ?

Поширити

Освіта.ua

06.10.2020

Ми у Telegram

Форум.ОСВІТА.UA

Ноутбуки і планшети для навчання школяра

Огляд накращих ноутбуків і планшетів для дистанційного навчання школярів 1–11 класів

Завдання для розвитку дітей

Практичні завдання для розвитку різноманітних навичок дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

Дистанційні курси: від англійської до маркетингу

85 дистанційних курсів до вам отримати нові навички та знання в професії і змінити вектор свого розвитку

Ноутбуки і планшети для навчання школяра

Огляд накращих ноутбуків і планшетів для дистанційного навчання школярів 1–11 класів

Завдання для розвитку дітей

Практичні завдання для розвитку різноманітних навичок дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

Объяснение:

Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдо візантійському й ніби "московському" стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.

Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. "стиль імперії"), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.

Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).

Відтепер найбільше розвивається міське будівництво. Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони квадратового заложення, з квадратовою вежею, простих і холодних мас та гладких понурих стін. Таким самим характером відзначаються тріумфальні брами, колони-пам’ятки, які в той час любили ставити з нагоди різних подій.

Одну з кращих колон (за проектом, архітектора А. Меленського) було поставлено в Києві в 1802 р. з нагоди повернення Києву відібраного в кінці XVIII ст. Магдебурзького права й сполученої з ним самоуправи міста (пізніше, щоб стерти всякі сліди цього символа, російські урядові кола стали називати колону пам’ятником "Хрещення Русі").

В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Остання стадія класичності наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм, прикладом чого може служити будинок університету в Києві. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки).

В заложенні вони переважно хрещатої форми. Це, наприклад, собор у Хоролі 1800 — 08 рр., що близько стоїть до давніших будов XVII — XVIII ст., але лише з одною середньою банею на округлому гладкому під баннику. З більших будов з цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні та Кременчуці, що належать до течії академічного класицизму, який почав плекатися в офіційних технічних школах Росії.