Твір на тему, якби ви вчились так як треба.

Вчитись потрібно для себе а не для батьків.друзів.рідних.Вчитись потрібно для того щоб ти вмів читати.писати.рахувати.щоб ТИ МІГ В ЦЬОМУ ЖИТТІ стати кимось -лікарем..адвокатом.інженером..Бути розумною людиною яку поважають  за розум..стараність.наполегливість...Коли людина вчиться то вона щось нове і нове пізнає для себе ...і повагу від окружаючих..тому я важаю що потрібно вчитись кожній людині..Можливо не кожній людині вдається але стараніст і наполегливісь все подолає..

Ім'я Катерини Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, назавжди вписалося в історію народного мистецтва.
Життєвий і творчий шлях К.В. Білокур був нелегким. Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту (Полтавщина) нині Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Читати і писати вона навчилася по букварю, який хтось їй подарував. "На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася" - з сумом писала Катерина Білокур, згадуючи своє нелегке минуле.
Проте незвичайна пристрасть до знань, до книги відіграла важливу роль в її самоосвіті. На початку 20-х років, спілкуючись з богданівським вчителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, дізнається вона про "чарівне слово - художник". З цього часу потай від усіх Катерина почала свої перші студійні роботи вуглем на клаптиках домашнього полотна.
1924 року Білокур подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, де їй відмовили за браком освіти.
1928 року Катерина Білокур вдруге намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але їй знову відмовили з тих же причин.
Проте впевнившись, що без освіти їй вступити до жодного спеціального учбового закладу, вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.

Счастье для каждого человека ощущается и представляется по-своему. Для кого-то счастье – это много-много денег, для кого-то счастье – это здоровье близких, для других счастье – это просто жить и наслаждаться жизнью. Едва ли на земле найдется два одинаковых человека, которые смогут одинаково описать свое «состояние счастья».
На мой взгляд, любой человек может быть счастливым. Только не все знают, что же такое счастье. Поэтому люди пытаются привнести в свою жизнь, то что, по их мнению, сделает их счастливыми. Работают на нелюбимых работах, но при этом пытаются заработать много денег, на которые потом смогут купить вещи, которые, в принципе, им не особо и нужны. И вот получив какие-то материальные блага, задается ли человек вопросом: «А это и есть счастье?»
Мне кажется, что не материальные вещи делают человека по-настоящему счастливым. Любая вещь – это всего лишь вещь. Она не сможет подарить какую-то душевную теплоту, осознание того, что тебя любят и любишь ты, что родные и близкие люди рядом с тобой и им ничего не угрожает.
Наверное, я могу сказать о себе, что я счастливый человек. У меня есть любимые родители, которые заботятся обо мне. Я не испытываю голода, жажды и других лишений. Если задумать, то у многих моих ровесников нет того, что есть у меня. Например, в Африке дети только из обеспеченных семей могут позволить себе ходить в школу, но 90% населения находится за чертой бедности и едва ли сводят концы с концами. Просто нужно ценить, то что ты имеешь и тогда сможешь ощутить в полной мере свое счастье. Ведь счастлив не тот, кому много нужно, а наоборот, тот, кому нужно мало для счастья. Но ничто не сделает тебя более счастливым, чем осознание того, что ты в этом мире кому-то нужен и ты занимаешься тем, что приносит тебе радость и позитивное настроение и делает чуть-чуть счастливее.