Троянди і виноград , настала осінь. чому вони не е словосполученням

Троянди і виноград. Це однорідні члени речення. Настала осінь. Нема головного та зеленого члена словосполучень.

1.)беззастережний: без-префікс,застер-корінь,ежн-суфікс,ий-закінчення, беззастережн-основа. 2.)годинник:. годин-корінь,ник- закінчення,г годинник - основа.3.)відділ: від-префікс,діл- корінь,відділ- основа.4.) воз'єднання: воз-префікс,з'єдн-корінь,анн-суфікс,я-закінчення,возз'єднанн- основа.5.)віддати: від-префікс,дат-корінь ,и-закінчення,віддат-основа.6.)обійти:об-префікс,і-суфікс,йти-корінь,обійти - основа.7.) бовваніти:бовван-корінь,іт-суфікс,и-закінчення,бовваніт-основа.8.) причинний: при- префікс,чин-корінь,н-суфікс,ий-закінчення ,причинн-основа .9.)ввесь:в- префікс,весь-корінь,ввесь-основа.10.)старанно: стар- корінь,анн - суфікс,о- закінчення,старанн- основа.11.)незнищений:не - префікс,знищ- корінь,ен- суфікс,ий-закінчення,незнищен-основа.12.)нескінченний:не-префікс,скінч- корінь,енн- суфікс,ий-закінчення,нескінчнн - основа.13.)ввічливий: в-префікс,вічлив- корінь,ий- закінчення,ввічлив-основа.14.)письменний: письм- корінь,енн-суфікс,ий- корінь,письменн- основа.15.)незліченний:не-префікс,зліч- корінь,енн-суфікс,ий-закінчення,незліченний- основа.16.)військкомат:військ-корінь, ко - суфікс,мат-корінь,військ - основа,мат - основа.

Горіх і каштан
На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. 
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. 
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде. 
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт! 
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться. 
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи. 
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей. 
- І я! І я! – загукала малеча. 
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось. 
- Та, напевне, дикі свині з’їдять. 
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…