Твір опис на тему мелодія осіннього лісу

Осінью дуже багато гарних звуків.Можно почути,як шелестить листя на дерев'ях, легенько дує вітер.у лісі чутно,як білочки пригають по деревах щоб зібрати горішки назиму.Чутно як птахи у небі співають,коли відлітають у теплі гаї.Як дятел дістае червячків з дерева.Можно сказати,що пісня і мелодія осіннього лісу зачаровуе.

Як красиво в осінньому лісі! Дерева та кущі вбралися у різнобарвні шати: золотисто-жовтий, вишнево-червоний, темно-зелений. Серед строкатого листя чітко вирізняються чисто-чорні або сліпучо-білі стовбури. Кожне дерево має своє особливе вбрання, свої неповторні відтінки кольорів. Все залежить від його породи: ясен це чи береза тощо.

У сонячний день осіннє листя буквально світиться в променях! Сонце ще гріє, але повітря вже холодне, свіже та чисте. І якось незвично тихо осіннім днем ​​в лісі.Тільки чути під ногами: «шур-шур». Це опале листя м'яко вкриває до весни висохлу та поруділу траву. Або ще один лист відірветься від гілки і майже без звуку опуститься вниз, до інших листочків.

Восени в лісі спокійно. Звірі поховалися: вони готуються до зими. Птахи кричать вже десь високо в небі. Вони збираються в зграї, щоб летіти на південь. У такі дні прогулянка лісом дуже заспокоює та приносить неабияке задоволення. Можна досхочу повалятися на пухкому листяному шарі, неначе на килимі, і навіть одяг залишиться чистим.

А якщо дощ пройшов, чи ще мрячить, то все одно буде добре пройтися лісом. Тільки треба вдягнутися тепліше, надіти гумові чоботи, щоб не замерзнути та не промочити ноги. І звичайно, варто взяти з собою кошик, а в супутники - людину, що розбирається в грибах. Адже осінь в лісі - грибна пора. Цих мовчазних, їстівних та поживних мешканців лісу потрібно шукати - вони ховаються під опалим листям, у моху

Проблема статусу і функціонування української й російської мов в Україні, потреби в тих чи інших заходах з боку як держави, так і суспільства з метою оптимального її розв'язання стала предметом численних дискусій ледве не з перших років входження України до складу Московського царства. Гострота, масштаб і рівень дискусій змінювалися в часі, як і відповідні заходи російської, а згодом радянської державної влади. Часи відвертого й брутального нищення української мови і культури змінювалися на періоди певної лібералізації, зазвичай нетривалої й неглибокої, але сама проблема не зникала практично ніколи, а на другу половину ХХ ст. навіть загострилася. Слід, очевидно, пригадати, що саме мовне питання стало однією з основних причин боротьби за проголошення незалежності України. Надію на справедливе вирішення проблеми приніс 1989 рік, коли під тиском патріотично налаштованої демократичної громадськості Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Закон "Про мови в Українській РСР", а згодом й інші законодавчі акти, з Конституцією незалежної України включно. Однак очікувані сподівання не справдилися: проблема взаємин української і російської мов в українському суспільстві розв'язана не була - вона не зникла, а лише трансформувалася. Якщо раніше, за імперсько-радянських часів, ішлося про дискримінацію української мови й протекціонізм щодо російської, то тепер усе відбувається з точністю до навпаки: лемент зчиняється вже щодо утисків російської мови і щодо необхідності її захисту. Лунають навіть вимоги надати державній мові сусідньої країни статус другої державної в суверенній Україні. Що ж коїться в нас із мовами насправді? Кому й навіщо потрібна друга державна - російська? До чого це може призвести? Чи потрібно це українському народові, простим українцям, незалежно від їхнього етнічного походження? Хто і що від цього виграє? Про все це за поміркувати автор: не філолог, не політик, просто - громадянин і патріот своєї держави.

Проблема статусу і функціонування української й російської мов в Україні, потреби в тих чи інших заходах з боку як держави, так і суспільства з метою оптимального її розв'язання стала предметом численних дискусій ледве не з перших років входження України до складу Московського царства. Гострота, масштаб і рівень дискусій змінювалися в часі, як і відповідні заходи російської, а згодом радянської державної влади. Часи відвертого й брутального нищення української мови і культури змінювалися на періоди певної лібералізації, зазвичай нетривалої й неглибокої, але сама проблема не зникала практично ніколи, а на другу половину ХХ ст. навіть загострилася. Слід, очевидно, пригадати, що саме мовне питання стало однією з основних причин боротьби за проголошення незалежності України. Надію на справедливе вирішення проблеми приніс 1989 рік, коли під тиском патріотично налаштованої демократичної громадськості Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Закон "Про мови в Українській РСР", а згодом й інші законодавчі акти, з Конституцією незалежної України включно. Однак очікувані сподівання не справдилися: проблема взаємин української і російської мов в українському суспільстві розв'язана не була - вона не зникла, а лише трансформувалася. Якщо раніше, за імперсько-радянських часів, ішлося про дискримінацію української мови й протекціонізм щодо російської, то тепер усе відбувається з точністю до навпаки: лемент зчиняється вже щодо утисків російської мови і щодо необхідності її захисту. Лунають навіть вимоги надати державній мові сусідньої країни статус другої державної в суверенній Україні. Що ж коїться в нас із мовами насправді? Кому й навіщо потрібна друга державна - російська? До чого це може призвести? Чи потрібно це українському народові, простим українцям, незалежно від їхнього етнічного походження? Хто і що від цього виграє? Про все це за поміркувати автор: не філолог, не політик, просто - громадянин і патріот своєї держави.