Доповніть речення епітетами та порівняннями й запишіть: 1. листя на дереві шелестіло, мовби . 2. бруньки переливались на сонці, ніби . 3. у небі з'явилась веселка, як . 4. скрипка грала, наче . 5. з дерев опадало листя, неначе .

1.Зелене листя на дереві шелестіти, мовби матусина колискова.
2.Зимові бруньки переливались на золотому сонці, ніби діаманти.
3.У величному небі з'явилась блискуча веселка, як яскрава пляма на мольберті художника.
4.Мелодійна скрипка грала, наче солов'їний спів у весняному лісі.
5.З дерев опадало жовте листя, неначе золото.

прощения за возможные орфографические ошибки)

Осінь це неймовірна пора року. Все вкрито чудовим різнокольоровим килимком. Прогулюючись я,ЗДАВАЛОСЬ, не могла відірвати очей від такої краси. Дерева вбралися в бездоганний одяг. МОЖЛИВО, навіть кращий ніж у відомих дизайнерів. Берізки вирішили показати свої зачіски усім людям. Вони опустили свої золотаві коси донизу, щоб всі могли бачити таку красу. Кожний листочок своїм шелестінням створював певний звук. І їх поєднання створювало мелодію. НЕМАЄ СУМНІВУ, що кращої мелодії я й не чула. НА ЖАЛЬ, день пролетів дуже швидко, але в мене залишилось багато вражень.

 ЗДАЄТЬСЯ, осінь-це найкраща пора року!

Все що великими буквами вставні слова.

Коли розтанули останні острівці снігу і запарувала земля, під весняними променями сонця з’явилися між деревами в лісі перші підсніжники. Мов лезом ножа, пробивають вони товстий килим торішнього листя.

 

За легендою, коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього: «А забарвлення підшукай собі сам». І пішов сніг шукати собі колір. Ходив, ходив, просив усіх, але ні трава, ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. І лише добрий підсніжник змилувався та й сказав: «Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом жити й зростати». Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.

 

Ніжні білі пелюстки, наче усміхаючись, тягнуться до сонечка. Дивишся на ці ніжні квіточки, і на душі стає затишно й тепло.