Твір про що розпові стіни ужгородського замку

   Ужгородці мають чим гордитися, бо уже в ХІІ ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ фортецею на Замковій горі. Остання вперше згадується під 903 роком в угорській хроніці, яка описує штурм Ужгородського замку легендарного князя Лаборця кочівниками-уграми вождя Алмоша та його сина Арпада. Побудова оборонної системи була розпочата в період панування романського стилю і завершилася до XVI – XVII ст. – ця остання перебудова і позначила сучасний вигляд фортеці. У 1322 р. угорський король Карл Роберт, з нової династії Анжу, дарує замок магнатській сім’ї Другетів, який належав їй понад 360 років (1322–1691). Древній в’їзний отвір обрамлений у 1598 р. білокамінним ренесансним порталом. У стінах Замкової церкви – першої ужгородської церкви (у 1728 р. її спалила пожежа), – 24 квітня 1646 р. було укладено Ужгородську унію про об’єднання православної церкви на Закарпатті з католицькою церквою. У кінці XVII століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння графа Міклоша  Берчені та його дружини-красуні графині Крістіни Чакі, які доклали чимало зусиль для розбудови замку. Із трьох сторін замок оточує сухий рів глибиною до 10 метрів, через який  було перекинуто підйомний міст.

Вчора бабуся Ірина розповідала діткам те що вона колись бачила, і це її дуже сильно вразило. Ось і ввечері в парку дітлахи обсіли її, як курчата квочку і вона почала розповідь. — Одного гарного, зимнього ранку коли я ще була маленька я пішла грати на двір. Коли я вишла я грала на вулиці з своїми друзями. Ось ми дуже довго грали і загубила свою рукавичку. Ми всі її шукали, а я дуже сильно змерзла в руки і пішла додому. Коли я прийшла, то там були зачинені двері. Я хотіла зігріти руки в кишенях, але там був сніг і я не могла покласти туди руки. Я знову пішла до друзів. Вони в мене звичайно запитали чому я повернулась. І я розповіла. Мої руки почали покриватися морозом і я ледве ними ворушила. Мому другові Сашку стало мене дуже шкода і він дав мені свої рукавички, а сам пішов додому. Напевно за іншими. Ми  ще грали і Сашко також потім прийшов. Я дуже була вдячна йому. Потім коли я почала віддавати йому його рукавиці вон сказав мені, щоб я в них йшла додому. Я звичайно дуже йому була вдячна і зразу не хотіла погоджуватись, але згодом я взяла його рукавиці і пішла додому. Двері були зачинені тому, що моя мама ходила в магазин. Потім я їй все розповіла і вона дуже добре оцінила вчинок Сашка. Діти я хочу, щоб ви завжди були такими дружніми і допомагали одим одному. 

Якось навесні під дахом нашого будинку з'явилася дивна глиняна кошик. Бабуся пояснила мені, що це гніздо ластівок.
Ластівки радували нас тихими невигадливими пісеньками. Коли у них вилупилися пташенята, турботливі батьки ловили для них жучків і комах. Минуло небагато часу, пташенята зміцніли, і мама-ластівка стала вчити їх літати. Пташенята були дуже смішними і неповороткими. Але не ми встигли озирнутися, як із забавних пташенят вони перетворилися на граціозних дорослих птахів. 
Восени ластівки відлетіли у теплі краї. Але ми не сумували, бо знали, навесні вони обов'язково повернуться.