Складіть 4-5речень з словами червонію, сні, кровоточу, співаю, оберігаю, білію, густює; квакаю, ейкаю, фукаю

1) Зазвичай зранку я снідаю пластівцями.
2) На уроках музики я співаю.
3) Я буже оберігаю цей скарб.
4) Жабеня квакає дуже смішно.

Когда наступает лето, у меня сразу поднимается настроение. Не то, чтобы оно у меня было плохим весной, зимой или осенью, но тот факт, что не нужно никуда 

Летом я занимаюсь всем тем, на что не хватает времени в школьные будни. Люблю играть в футбол, проводить время со своими родителями, встречаться с одноклассниками, долго спать и есть много мороженого.

Еще мне нравится, что летом растет много фруктов и овощей. У нас есть дача за городом. И летом я провожу там много времени. Папа мне рассказывает что-то интересное о растениях, чтобы потом я сам смог выращивать их.

Ніна живе у великій родині. В неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. Ніна в родині найменша, їй восьмий рік. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл. 
Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: В Ніниної бабусі руки тремтять». 
Ніна тихенько й каже: 
- Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає. 
- Чого? – дивується мати. 
- У неї руки тремтять. На стіл капає. 
Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу. 
Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе Ніно з днем народження. Моє тобі побажання – бути людиною». 
Запитання: Що означає бути людиною? 
Висновок: Бути людиною – це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, пам’ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним. 
Ми з вами поговорили про маму, бабусю. А про кого з найрідніших людей ми забули? 
Зачитаю оповідання «Наш тато одужав». 
У синьоокої Катрусі сьогодні велика радість. Більше року хворів її тато. В лікарні лежав, три операції переніс. Мама і Катруся усе горювали. Не раз, бувало, Катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі. Як прийшла вона до школи, зустріла й поділилася радістю: 
- Наш тато одужав. 
- Петько і Грицько подивились на Катрусю, знизали плечима й нічого не сказавши побігли ганяти в м’яч. Катруся підійшла до дівчаток. 
- Наш тато одужав, - сказала вона й засяяла на радощах. Одна із них, Ніна, здивовано спитала: 
- Ну то й що? 
Катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. Вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я і заплакала. 
- Чого ти Катрусю плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. Підводить голову, Костик , мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою. 
- Наш тато одужав, - каже, схлипуючи Катруся. 
- Ой, як здорово! – зрадів Костик. 
- Біля нашого дому в бору зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові. Як би хто знав, як було радісно на душі у Катрусі.