Запишіть слова виправляючи помилки. люксембургзький, ткачський, віниччина, луцькський, вишчий, солдацький, сиріцький, київа, вечіра, меньшісті, папіру, нашептувати.

Люксембурзький, ткацький, Вінничина, Луцький, вищий , солдатський, сирітський, Києва, вечора, меншості, паперу, шептати

Найчастіше калина росте у лузі, поблизу водойм. Навесні високий і округлий кущ калини зацвітає білими мережаними кетягами. Вона приваблює до себе неповторною красою і п’янким ароматом. Під калиновим кущем дуже затишно, під густою кроною з широкого і великого листя можна сховатися від дощу, або спеки. Після цвітіння з’являються ягідки мов зелене намисто, а згодом вони починають червоніти. Прекрасна калина восени. Вона стоїть у червоному вбранні неповторна і чарівна. ЇЇ ягоди горять вогнем.Навесні округлий кущ калини щільно вкривається зеленим листям. Згодом з’являється суцвіття – маленькі букетики. Розцвітають вони поступово , спочатку утворивши віночок з дрібних п’ятипелюсткових квіточок, а серединка залишається не розцвіченою. За кілька днів квіти заповнять усе коло, утворивши запашний букет. Ними і заквітчаний калиновий кущ. Під час цвітіння калинонька надзвичайно гарна, мов наречена у весільній пишній сукні.
Після цвітіння з’являються на кущі маленькі зелені ягідки, що за літо наллються соком і почервоніють.
Восени калина змінює вбрання з зеленого на зоолотаво- жовте. Її червоні ягоди горять вогнем.Калина гарна в усі пори року.Навесні на ній скрізь смарагдове листя,видніються,як біле мереживо,квіти.Коли подивитися,то вона ніби наречена.Згодом на місці квітів можна побачити важкі кетяги.А осінь прикрашає калину жовтими і червоними барвами.Яскраво-червоні кетяги ховаються в багряно-золоте листя.

Люблю слухати,як гудуть бджоли,і стежити за їхнім дивним,улагодженим життям,адже немає комахи,шляхетнішої за цю. Шелестить біля мого куреня торочкаста трава під цей тихий,лагідний супровід перо моє пише легко і вільно,а в самому курені пахне медом і сухим зіллям,чебрецем,материнкою та рум'янкою. Коли ж приходив Онисько,чоловіки співали удвох,виводячи чогось страновинного,що неодмінно будить у похилих селян,рясні спогади про роменські рушники,в кутку на образах завзяту різдвяну бійку,посеред річки дівочі сорочки,тісненько вишиті на рукавах чорним або калинов хрестиком та гнучкі, вербові кладки, через рови з весняною водою,що й досі ділять стране українське село на кутки й прикутки.