Твір-опис минає літо, настала осінь, шелестить пожовкле

Минає літо,настала осінь,шелестить пожовкле листя. Дивлюся у віконце і милуюся. Берізки розпустили свої зеленуваті коси з яскраво-жовтими пасмами, ніби то зробили зміну кольору в салоні краси. Старий горіх скинувши з себе весь тягар стиглих плодів, радісно похитує листям при кожному подиху вітерця. А ось у вишні вбрання красивіше чим у всіх. Золотисто-багряне листя заманює до себе зацікавлених синичок. Золота осінь на дворі!

Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?

Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.

Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.

Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.

Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.

 

 

Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.

Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси.

Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.

Объяснение:

Коли (присл -.-.-.-) берег (ім. підмет) упав (дієсл. присудок), оголивши (дієприсл) бронзову (прикм) спину (ім) нерухомої (прикм) води (ім) (підкреслюєм -.-.-.- так як це все дієприсл зворот), білий (прикм, означення) кінь (ім. підмет) Шептало (прикм. означ) не (частка присудок) стримавсь (дієсл. присудок)  і (спол) побіг (дієсл, присудок),  перечіпляючись (дієприсл) об (прийм.) кореневища (ім.) верболозів (ім. підкреслюєм -.-.- так як це дієприсл зворот) , грузнучи (дієприсл) в (прийм) піску (ім) та (спол) задихаючись (дієприсл)  від (прийм) незнаної (прикм) досі (присл, підкреслюєм все -.-.-.-), нестерпної (прикм, означ), та (спол) все ж  солодкої (прикм означ) спраги (ім додаток), яку (займ, підмет) можна (присудок) вгамувати (дієсл присудок) живою (прикм означ), а (спол) не (частка) іржавою (прикм, означ) водою (ім, додаток), яка (займ, підмет) текла (дієсл, присудок) під (прийм) його (займ, означення) ногами (ім, обстав).

(коли...), питання до неї *коли?* [ ], запитання від неї *якої?*(яку..), питання від неї *яка?*(яка..).
(речення розповідне, неокличне, складне, з різними видами звязку: сполучниковим та безсполучниковим підрядним з непослідовною підрядністю підрядної обставинної часу та підрядних означальних)

якщо потрібен розбір кожної з частин цього речення 
 1. Коли берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої води (розповідне, неокличне, умовно просте, двоскладне, ускладнене відокремленою обставинною, вираженою дієприслівниковим зворотом, неповне, поширене)
2. білий кінь Шептало нестримавсь і побіг, перечіпляючись об кореневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись від незнаної досі, нестерпної, та все ж солодкої спраги (розповідне, неокличне, умовно просте, двоскладне, ускладнене відокремленими обставинами, вираженими дієприслівниковими зворотами та однарідними означеннями, повне, поширене)
3. яку можна вгамувати живою, а не іржавою водою (розповідне, неокличне,умовно просте, двоскладне, неускладнен (але можливо ускладнене однорідними означеннями : живою, не іржавою), неповне, поширене)
4. яка текла під його ногами. (розповідне, неокличне, умовно просте, двоскладне, неускладнене, неповне, поширене)