Объяснение:
Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
«Правда дорожче золота» — цей афоризм Оскара Уайльда несе в собі глибокий сенс, який можна зрозуміти з першого разу. Буває правда простий? Немає. За кожним словом людини може ховатися ціла історія брехні, не видима для іншого. І чим довше людина бреше, тим важче йому зізнатися. З кожним днем голову відвідує все більше і більше одноманітних думок: «Ну чому ж я не зізнався ще вчора, позавчора, минулого тижня!?». Але, все ж, коли ти зізнаєшся, тебе переповнює невимовне відчуття радості перемоги над самим собою, над своїм страхом зізнатися.
Гірку правду краще сказати відразу, ніж затягувати «солодку» брехня. Людині, якій ти зізнаєшся в чому-небудь, буде неприємно почути обидві речі — правду і брехню. Але все-таки правду, якою б жахливою вона не була, йому буде почути набагато приємніше, ніж знати, що його засмутили двічі: коли збрехали і коли піднесли ту звістку, з-за якої і доводилося брехати.
Виходить, що правду треба говорити всім, завжди, скрізь і, головне, відразу? Так, але тільки частково. У реальному житті навіть пом’якшена правда може сильно образити людину або принизити його честь. Навряд чи б Зоя Космодем’янська або інші герої війни навіть під тортурами видали державні секрети. Ці люди ніколи б не зрадили свою Батьківщину, адже вони готові були за неї померти. Вони прекрасно розуміли, що за ними рідна країна — що важливіше їх життя. Звичайно, ніхто не знає, що б було, якщо б під час Великої Вітчизняної війни хто-небудь зрадив би таким чином нашу країну.
З любові і поваги до близького, ми ніколи не образимо і не принизимо його, зробивши «гарну справу», сказавши правду. У кожного з нас є в житті такі періоди, коли ми просто по етикету не маємо права образити той же зовнішній вигляд людини. В цій ситуації нам доводиться брехати. Але брехати, — робити за визначенням зле справа — в ім’я добра. Думаю, це і є та правда, яку Уайльд не називає простий.
У той же час, дуже часто в житті кожної людини відбувається не так, як би вона того хотіла. Коли реальність виявляється в програші порівняно з тим, що людина очікувала, вона відчуває розчарування. А коли ці події пов’язані ще з ким-небудь, все ускладнюється у багато разів. В ситуаціях, які здаються нам прямолінійними і простими, раптом з’являються нові шляхи, невідомі і змінні, і такі ж невідомі події.
Найстрашніше — це те, що досить часто незрозуміло, що мотивує людину в його вчинках. Адже можна робити якісь припущення щодо цих вчинків. і знати що-то напевно — неможливо. Єдиний б дізнатися правду — від самої людини. І завжди є варіант, коли людина піднесе вам брехня у вигляді правди. Може бути просто не зовсім правда, бо людина може просто все що відбувається якісь розмитими образами або просто щось не договорити.
А чи всі вміють бачити правду? Легко щось говорити з боку, легко когось засуджувати і холоднокровно гати за подіями. А коли до об’єктивної реальності домішуються емоції, ніхто не дасть гарантії, що завжди буде говорити правду. Та й добре знає кожен з нас, що таке правда? За визначенням, правда — це те, що існує або відбувається в реальності і відповідає існуючому стану речей. Тобто, якщо оцінювати правду з цього визначення, то це щось безособове, позбавлене барв і емоцій. Але в будь-якому випадку, за будь-яких обставин треба пам’ятати, що правда дорожче золота, хоча її не потримаєш в руках і не обміняєш на гроші.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Укажіть рядок із антонімічними прийменникамиА)біля-крайБ)крізь-заВ)до-відГ)над-між
Відповідь:в
Пояснення: