Сочинение Алию Мондагулову на казакском

Зозуля має довге тіло — 40 см, крила — 22 см, закруглений хвіст (на кшталт сходинок) розміром 18 см. Хвіст майже дорівнює довжині гострого довгого крила і це ніби збільшує загальний розмір птаха. Вага зозулі — до 100 г (трохи більша за шпака). Забарвлення переважно сіре. Особливістю зозулі є наявність статевого диморфізму. Самці мають спину та хвіст темно-сірі, горло, зоб, груди світло-сірі, інший бік пір'я білий з темною поперечною смугою, дзьоб чорнуватий, ноги короткі. Самки буроваті зверху, вохристий наліт на волі, спина іржаво-руда з широкими чорними і вузькими білими поперечними смугами. Через смугасте забарвлення зозулю часто приймають за яструба-гороб'ятника. Молоді птахи сіруваті зверху, руді з темною смугою по всьому тулубу.

Хліб... 

Він щодня приходить до нас — рум'яний, теплий, запашний, незрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг... І все-таки хліб. 

Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголовнішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо кажуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голова. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь. 

Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: «Отче наш, хліб наш насущний дай нам днесь». І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля. 

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя. 

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення. 

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питання про хліб лишається у нас головним. 

Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голодному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровесників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб: 

Як їсте ви паляниці, 

Калачі смачні їсте,— 

Не забудьте уклонитись 

Хліборобові за це!