Назвіть, який член речення (означення, обставина, додаток) відокремлений у кожному реченні. 1)Срібним маревом повиті, коло сіл стоять тополі. 2)Обдивившись приміщення, Ріно відшукав забруднений мастилом гайковий ключ. 3)Батько мій, на прізвище Крейцнер, був родом із Бремена й оселився спочатку в Гуллі. 4)Учися чистоти стоптуючи килим золотий, забудь про вежі темної гордині. 5)На світі все знайдеш, крім рідної матері. 6)Мліє даль, волога і блакитна. 7)Гордий і волелюбний, він нагадував сокола. 8)Стривожені світлом, звірята заворушилися, збилися в одну купку.

Объяснениеде олесеві краще серед людей чи природи доведіть цитатами з тексту:

Мабуть, кожен із нас бачив лебедів… Ось і мені поталанило. Довго милувалася ними, адже це найпрекрасніші птахи. Вони дуже ніжні, вірні, турботливі. Дивилася на них — і пригадала бабусину розповідь про лебедину вірність. Ішлося в ній про молоду пару лебедів. Вони шукали місце, де б звити гніздо. Хотіли потоваришувати з іншими птахами та оселитися біля них на озері. Але місця було обмаль. Зав’язалася бійка зі старшою парою. Молодий лебідь зі своєю лебідкою все ж змушені були поступитися й покинути озеро. Вони ледь-ледь долетіли до болота. Там оселилися.

 

Лебідка весь час доглядала пораненого друга. Пара жила в любові, злагоді й турботі одне про одного. Згодом у них з’явилися лебедята. Здавалося б, усе добре, та лисиця давно нагострила зуби на птахів. Якось вона хитрістю вполювала лебедя. Допоки лебідка шукала свого коханого, руда поласувала лебедятами… Від горя лебідка піднялася високо в небо, глянула востаннє на місце, де була щаслива, і, склавши крила, кинулася каменем додолу… Вона померла, бо не вміла та не хотіла жити без своєї сім’ї.

 

...Лебеді ладні віддати життя задля своїх рідних. Чимось вони нагадують мені наших бабусь, котрі піклуються про нас та здатні задля нашого щастя, радості пожертвувати навіть власним життям. Я пишаюся, що в мене є такі бабусі: турботливі, щирі, люблячі та найкращі в світі.

Кожна людина має свої риси характеру.Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.