Напишіть пліз твір опис зовнішності павла чубинського використовуючи дієприкметникові ! пліз дуже треба на пліз пліз пліз а вам раба який буде чистити мандарінки

Недалеко від Києва, на мальовничому хуторі, у родині Чубинських підростав допитливий і жвавий хлопчина Павлусь. Життя його мало чим відрізнялося від життя інших сільських хлопчаків, його ровесників. Хіба що хата в Чубинських була вища й світліша за інші, і жили в тій хаті не зарозумілі й пихаті пані, а істинні, справжні інтелігенти.

Павло водив дружбу з простими сільськими хлопчаками. Особливо приваблювали малого Павлуся народні звичаї, легенди, прислів’я та приказки. Спілкування йз сільськими хлопцями збагачувало його новими знаннями про народну творчість, будило всі сильніший потяг до фольклористики. Коли Павлусь підріс, у нього виникло бажання чимось віддячити своїм добрим друзям. Невдовзі він організував / своєрідну початкову школу у своєму домі, де навчав хлопчаків читати й писати. Цією захоплюючою грою перейнялися згодом і батьки Павлуся, а їхній будинок перетворився в осередок просвіти й милосердя. Отут сільські дітлахи не лише долали перші сходинки освіти й культури, а й знаходили тепло, пещення й батьківське піклування.

Немов у море, пірнав Павло Чубинський у народну стихію. А цікавило його все: весілля, вечорниці, ярмарку… Скільки тихнув зошитів було списаний піснями, легендами, казками… Частенько він допомагав людям і як юрист, бо ж чимало в Україні було знедолених і скривджених… Розуміли його люди й любили. Бо сам він, простий і доступний, добрий і щирий, готовий був кинутися на до першому зустрічному. Та не всім до вподоби був цей дивовижний, непосидючий чоловік. Багатьом можновладцям та манкуртам муляли очі і його проста полотняна вишиванка, і його звичайний солом’яний бриль, і дружба з селянами. І стали смороду міркувати, куди б це заслати того Чубинського подалі від України. І заслали. Аж в Архангельську губернію, на далеку північ Росії. Алі не врахували смороду одного, що залишилися на Батьківщині його душу, його друзі, його пісні… Одна йз пісень викликала особливу лють його недругів, пісня, яка згодом стала нашим національним гімном, – «Ще не вмерла Україна». Лише через сім років повернувся Павло Платонович на рідну землю й з новим завзяттям ставши працювати для її добра. Об’їздив десятки сіл і міст Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та інших губерній, зібрав десятки тисяч народних перлин, що ледве вмістилися в дев’ять товстелезних книг.

І хоч тяжка хвороба 1884 долі забрала від нас Павла Платоновича Чубинського, проте вічно живими завтрачати врятовані їм твори народного мистецтва.

Новий рік для лісових мешканців

Наближається Новий рік - найвеселіше, самий добрий і найулюбленіше свято лісових мешканців. Сорока вже давно облетіла всіх звірів, нагадуючи їм про свято. Але вони і самі почали до нього готуватися. Ось бельчиха вчить своїх дітей вітатися з почесними гостями. Вона чемно киває головою і махає хвостом. Білченята важливо повторюють за нею, але у них виходить незграбно і смішно. А ось косою. Він готує подарунки, радіючи, що Дід Мороз доручив йому таку важливу справу.

А це що за замет? Він ще й рухається! Та це ж білий ведмідь, один із заморських гостей. Ведмідь прийшов раніше, боячись запізнитися через свою незграбність. А тут його місцеві родичі зачісують до Нового року ведмежат. Вони прокинулися від сплячки тільки до свята. Як тільки він закінчиться, ведмеді сховаються в свій барліг - досипати. У передсвяткових клопотах час проходить швидко. Ось великий лось вдарив три рази в барабан, скликаючи всіх на Святкову галявину. На галявині стоїть найкрасивіша ялинка Великого лісу. Ніколи ще ялинка не була така красива, як у цьому році. На ній висять золоті шишки і горіхи, смачні цукерки і пряники. А на вершині велика червона зірка. Прикрашали її птахи, і тепер вони розсілися на лапах святкового дерева і співають новорічні пісні. Звірі завели веселий хоровод навколо красуні ялинки.

В цей день образи прощалися, вороги ставали друзями, тому сова і миша водили хоровод поруч, лисиця розмовляла з тетеревом, а білченята каталися на вовка. Вони вже встигли забути все, чому вчила їх сьогодні мама-бельчиха, і махали лапками, вітаючи гостей. На галявині були й заморські гості: кенгуру, зебри, незграбні тюлені, миленькі коали, мавпи, папуги і навіть цар звірів - лев. Були всі, крім зайця. Ведмідь першим помітив, що його немає, і вже зібрався піти додому до косому, як раптом усі замовкли.

Вдалині почувся дзвін срібних дзвіночків. Він все посилювався, на галявину влетіла трійка коней з срібними копитами, а в санях сиділи Дід Мороз і заєць. Заєць важливо притримував мішок з подарунками. Вони спустилися з саней. Тут Дід Мороз вдарив своєю палицею три рази про землю і все навколо засяяло. Заіскрилися сніжинки, шишки і горіхи на ялинці, запалилася зірка на її вершині. Дід Мороз почав роздавати подарунки присутніх. Кожен отримав те, про що мріяв. Радості не було меж. Отримавши подарунки, звірі почали танцювати від радості. Ось танцює білий ведмідь, і хто скаже, що він неповороткий? Танцював і сам Дід Мороз. Лісові жителі дякували його за чудові подарунки і за веселе свято. А наші знайомі білченята вже каталися на конях з срібними копитами. Їм було весело, вони раділи з того, що каталися на конях Діда Мороза. Але коли Дідусь зібрався в інший ліс, білченята засумували. Тоді Дід Мороз пообіцяв їх взяти з собою в наступному році.

Наближався ранок. Гості стали розходитися. Від їх бенкету не залишилося нічого, крім гарячих сніжинок. І коли ти, мій друг, побачиш блискучі сніжинки, знай, що їх запалив Дід Мороз для лісових мешканців.

На життєвому шляху людини є злети і падіння і найбажаніші мрії завжди потребують клопіткої праці і зусиль для досягнення. Тому, на мою думку, не розумно впадати у відчай при кожному падінні. Кожен фініш - це по суті старт й існує навіть молодіжний вислів - "Іноді чорна смуга стає злітною", з яким я цілком погоджуюсь.

    Відомий твір Михайла Коцюбинського " Intermezzo" є яскравим прикладом духовного відродження людини після падіння. Падіння у цьому сенсі має глибокий зміст морального занепаду душі героя під впливом міського життя. Ліричного героя охоплює втома і він не може знайти вихід із цього становища. Але на до приходить природа. Вона дає нові сили герою і він вже бадьоро починає наступний свій старт.

   Багато прикладів ми також можемо знайти в історії нашого народу. Ви тільки подумайте скільки разів ми стояли на краю прірви! У нас були війни і повстання, жорстокі диктатори і голодомори. Але ми ж не здалися! Кожне випробування робило народ сильнішим і загартованішим, кожна невдача давала нові сили для продовження шляху... І ось результат: наше велика і квітуча  держава, з стабільною  економікою і розвинутою політикою.

  Отже, кожне падіння - це новий крок, або іншими словами старт, до здійснення мрії. І я вважаю, що улюбленцем долі щастить бути не кожному і невдача загартовує людину на багато більше ніж успіх. І саме головне: вона вчить нас не допускати таких самих помилок у майбутньому.