Вправа 2. Спишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Підкресліть уточнювальні члени речення та слова, які вони уточнюють, відповідно до їхньої синтаксичної ролі. 1. Там межи високими вербами дзюрчить струмочок, і за струмком помежи кущами гадюкою в’ється на Шевченкову гору стежка. 2. Сонця на землі не було але вгорі у небі жайворонки були вже золотими. 3. Внизу десь під самими вікнами почувся гомін чужих голосів. 4. Їхали довго понад десять діб. 5. На околиці села біля самого байраку живе Йосип Вихор. 6. Хлопець досить успішно склав екзамен з усіх предметів у тому числі з української мови. 7. Тоді ми річку перейшли вузьку й зарослу ледве видну. ІІ. Визначте, якими частинами мови є виділені слова.

Объяснение:

Там межи високими вербами дзюрчить струмочок, і за струмком помежи кущами гадюкою в’ється на Шевченкову гору стежка. 2. Сонця на землі не було, але вгорі у небі жайворонки були вже золотими. 3. Внизу, десь під самими вікнами почувся гомін чужих голосів. 4. Їхали довго, понад десять діб. 5. На околиці села, біля самого байраку, живе Йосип Вихор. 6. Хлопець досить успішно склав екзамен з усіх предметів, у тому числі з української мови. 7. Тоді ми річку перейшли  вузьку й зарослу, ледве видну.

ІІ. Визначте, якими частинами мови є виділені слова.

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.