Укажіть дієприкметники, утворені від дієслів доконаного виду:      а) звільнений;     б) прикрашений;     в) увімкнутий;     г) підкреслюваний;     д) ненадрукований.2. Укажіть пасивні дієприкметники:     а) нанесений;     б) поблідлий;     в) забутий;     г) озброєний;     д) наболілий;     е) одягнутий.3. Укажіть речення, в яких дієприкметники виконують роль означення:     а) Трави давно вже скошені;     б) Набігають одна на одну розбурхані хвилі;     в) Вгорі цвіте блакить, усіяна хмарками;     г) Половці, присоромлені повернулися в Орду.4. Укажіть речення, в яких дієприкметники виконують роль присудка:     а) Навчальні кабінети обладнані за сучасними вимогами;     б) На підлозі лежать розбиті горщики з квітами;     в) Діти ознайомлені з правилами бібліотеки;     г) Скатерть, вишита моєю мамою, радує зір.5. Укажіть відмінкові форми дієприкметників, у закінченні яких пишеться (і)     а) прикрашен…м залом;     б) на прочитан…й сторінці;     в) у прослухан…й передачі;     г) на зів’ял…й траві;     д) вишит…й зірками.6. Укажіть дієприкметники, в яких пишеться (н):     а) написан…ий, обговорюван…ий;     б) нагороджен…ий, принесен…ий;     в) нездійсне…ий, несказан…ий, незрівнян…ий;     г) бездоган…ий, оновлен…ий, натруджен…ий;     д) страшен…ий, скажен…ий, буден…ий.​

1.в

2.а,г

Объяснение:это то что нашла я

Сімейний звичай
У нашій сім’ї існує давній звичай: кожна жінка повинна вишити рушник своїм дітям. Я часто милуюся вишиванками, що залишилися від моїх прабабусь.

Для мене мама теж вишивала рушник. А я, затамувавши подих гала за цим дійством. Голка швидко миготіла в матусиних руках. А до різнокольорових ниток, які ненька вміло вплітала у візерунок, додавалися ще й промінчики сонця, що заглядало у вікно, біля якого зазвичай майструвала мама. Край рушничка вона оздоблювала червоними смужками, а посередині зацвітали на полотні дивовижної краси квіти. І обов’язково при цьому линула пісня. Мама говорила, що рушника без пісні не можна вишити.
Мені ставало так спокійно і затишно. Зрозуміла, що разом з рушниками до мене перейдуть у спадок безмежна любов та пам’ять моєї родини.

Внутрішній світ ліричного героя у творах Франческо Петрарки

Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.

Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.

Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.

В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».