Який художній засіб твору містить така фраза: «… за річкою шумить верховіття»? А) алегорію; Б) метафору; В) епітет.

 У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт. 

   Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті. 

   Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі". 

   Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть

Бабусині  руки.       Руки моєї бабусі – натруджені, невтомні, ласкаві, найкращі. Як багато вони зробили за свій вік! Бабусині руки засмаглі,  обпечені сонцем, обвітрені вітрами і трішки шершаві від роботи. Вони ніколи не знають спочинку. Завжди чимось зайняті. Чи варять борщ, а він у бабусі найсмачніший; чи печуть запашні , солодкі пироги, що ніби тануть в роті ; чи перуть наші сорочки; чи полють грядки. Та найбільше мене захоплюють вишиті рушники. Скільки потрібно прикласти зусиль , щоб нитками  передати красу на тканину . Стіжок за стіжком рівненько лягають на біле полотно. Всю свою безмежну любов,  свою невтомну душу вкладає бабуся у свої витвори і при цьому її зморшкувате, старіюче обличчя  розквітає і молодіє.    Кожного ранку погладить бабуся мене по голівці і поцілує. А ввечері, сидячи на канапі, покладе вона свої стомлені руки на коліна, щоб трішки спочили і знову до роботи – вишивати. Які тільки прекрасні та яскраві вишиває бабуся візерунки на рушниках та серветках! Зачаровано гаю за її руками.    Я дуже люблю свою бабусю! Дякую Вам і вашим рукам, що виростили мене і доглядали!