Провідміняти слово: Двадцять дев'яте червня наприклад : називний , родовий​

Український Лівша

Мабуть, ви всі знаєте сказання М. С. Лєскова про Лівшу. Російський умілець зумів підкувати блоху, перевершивши зарубіжних майстрів. Відтоді вислів «підкувати блоху» означає тонку роботу.

Чи знаєте ви, що в Україні працюють чародії мікромініатюр, вироби яких просто фантастичні. Одним із них є Микола Сергійович Сядристий.

Відвідувачі всесвітньої виставки в Монреалі відмовлялися повірити своїм очам. Під потужним мікроскопом вони бачили працюючий замок. В одному кубічному міліметрі можна було вмістити 50 тисяч подібних виробів!

Пізніше майстру вдалося виготовити найменшу на Землі шахову фігуру. Пішак із золота був менший від макового зерняти у три мільйони разів!

М. С. Сядристий — творець найменшого у світі «Кобзаря». Чотири місяці трудився майстер над виготовленням книги. Площа її обкладинки — 0,6 квадратного міліметра. Тобто, на торці сірника можна вмістити сім таких творів. Книга легко проходить через вушко голки. Не зважаючи на мікроскопічні розміри, у ній — 12 сторінок, на яких розміщено портрет поета, повні тексти віршів «Садок вишневий коло хати», «Заповіт» та інші поезії.

Книга зшита звичайною павутинкою. Справа у тім, що найтонші нитки були б для неї як канати. Сторінки зроблено з ялинкової іграшки. Папір найкращої якості був дуже грубий. Обкладинку виготовлено із пелюсток безсмертника золотисто-жовтого кольору і прикрашено з обох боків золотими смужками.

Щоб ви зрозуміли всю складність роботи, назву лише одну деталь.

Виготовляючи такі фантастично малі речі, майстер іноді виконував операції між... ударами серця. Навіть пульс, дихання могли завадити точності, пошкодити деталь.

Батик як мистецтво  малювати гарячим воском по  тканині зародився в Індонезії.  В Європу він потрапив у середині  позаминулого століття, коли  голландські купці привезли з острова Яви  не тільки легкі  струмисті тканини, вкриті найтоншими  восковими візерунками, а й технологію їх виготовлення.

Існують різні батикові технології.  Це і гарячий батик,  коли весь рисунок на тканині покривається гарячою восковою сумішшю, за винятком тих місць,  які фарбуються одним,  спочатку світлим тоном.  Тканину опускають у барвник, а потім прасують, топлячи віск, знову покривають воском для наступного фарбування. І так доти,  поки весь рисунок не стане кольоровим.

При “холодному” розписі  на шовк наноситься графічний рисунок. Потім контурні лінії закріплюються спеціальним “резервом”, а площини між ними розписуються  фарбами, ніби аквареллю  по мокрому.  Це мистецтво, що потребує не тільки натхнення, а й точного розрахунку. Результат завжди неповторний і значною мірою непередбачуваний.

Такою ж індивідуальною  творчістю, як живопис і скульптура, батик утвердив себе  аж у ХХ столітті. Традиційна батикова техніка відзначається складністю і тривалістю операцій. Тому займатися ним принагідно не можна – треба бути одержимим. Нині  батик має художньо-артистичний “музейний” статус.

 

ІІ. Того ранку до початку уроків мені випала важка, немила, найчорніша, ще й принизлива, бо “жіноча”, робота – парити в жлукті білизну. Може, хтось не знає, що таке жлукто? О, це такий “апарат”, який вигадали наші найдавніші предки. Може, ще трипільці. Відпиляну – півтора чи трохи більше метра завдовжки -  товсту вербову колоду продовбують долотом наскрізь, щоб лишилися тільки стінки  в півдолоні завширшки, виходить такий собі кадівб (бочка) без дна і кришки, той кадівб ставлять біля ганку на чисту, рівненьку, з-під ціпа солому. В жлукто кидають  заздалегідь намочену білизну: сорочки, простирадла, рядна і все інше, посипають  шаром, в долоню завтовшки,  попелу – соняшникового або березового. Шар білизни і шар попелу, й так доверху, а коли в печі у великих чавунах закипає окріп, ти рогачем витягуєш чавун на припічок, береш його великою ганчіркою й обережно, щоб не хлюпнути, не обваритися, преш той баняк надвір і виливаєш у жлукто. В жлукті клекотить, наче в пеклі, гаряча пара шугає в небо. Відтак преш другий чавун, бурхаєш його в жлукто й мерщій накриваєш жлукто пічною заслінкою.  В жлукті клекоче, булькає, стогне – то дезинфікується, вибілюється білизна. Коли клекіт вщухає, ти йдеш до печі й витягаєш звідти розжарений шмат  металу, це може бути велика гиря, шмат рейки, в наших сусідів у печі розжарювалося гарматне, ще з  давніх  часів ядро, розжарювали й снаряди, з яких виколупаний тол, у нас же за той прискорювач виробітку пари правила танкова шестерня десь на пуд вагою, котрою я інодні вправлявся у вижиманні. Зачепивши тлустим  дротяним гаком шестерню, преш її до жлукта і вкидаєш туди. Там знову клекіт, буркотіння, булькання, шипіння, і пар свистить через заслінку, неначе з паровоза.

Повернувшись зі школи, я виймав білизну та складав на санчата (влітку на возика) й цуприкував до річки, а там мати гамселили її прачем, полоскала в ополонці, й ми вдвох викручували. Висушена на тину, на мотузках у саду така білизна, продезинфікована, чиста, пахне городом, полем, небом – білим світом.