Правильно утворено форму 3-ї особи множини від інфінітива А.бігти - біжуть Б.свистати - свистають В.хотіти - хотять Г.сідати - сидять Д.губити - гублять ответ я уже узнала, но хоть убей не понимаю почему так. Может кто-то обьяснить?

3 особа множини це Вони.

тобто, вони біжАть, вони свищуть, вони хочуть, вони сідають, вони гублять (ответ Д)

В одном далеком-далеком городе жили-были старик со старухой. У них не было богатства, но была крепкая семья. Одна дочка, но какая красавица! И вот, в один момент старик спрашивает бабку:
- Бабка-бабка, а когда у нас внуки-то появятся? Скоро помирать, а их все нет! — Дед приподнимает руку и смотрит по сторонам.  
- Да, действительно,  пора бы. Да вот только  дочка не хочет. Говорит, что они появятся когда придет время... — Бабка задумчиво поднимает глаза.
- Когда придет время,  я только в гробу смогу перевернуться! — Возмущено фыркает дед.
- Ну,  что же тут поделать... Нам ее не заставить. Упрямую мы, конечно вырастили дочку. — Бабка вспоминает себя в молодости: такой же красивой, молодой, упрямой, возможно даже грубой.
- Да, тут точнее не скажешь. — Вдруг деда словно молнией ударило: ему  в голову приходит замечательная идея, которую нужно непременно воплотить в жизнь.
- А давай заведем цветок...? С ним будет гораздо проще! — Предлагает старец и медленно, но стараясь побыстрее идет в чуланчик.

Возвратился он с пакетиком, на котором коряво было написано: "Красная роза"
- Такая устроит? — Спрашивает дед, а счастливая бабка кивает.
Посадил старик розу, а она росла. Росла не по дням, а по часам. И вскоре, через несколько недель роза, ставшая необыкновенно большой  превратилась в юную, "пламенную" красавицу. 
Старик со старухой удивились, но оставили ее у себя, как новую дочку. Души в ней не чаяли.

Вот и сказочки конец, а кто читал - молодец! ;)

Андріївська церква будувалась як палацова, проте після смерті Єлизавети її викреслили зі списку палацових будівель. Ніхто про неї не дбав; церква поступово руйнувалась. Будівля старішала, у стінах з'являлись тріщини, підземні води розмивали фундамент. Були пошкоджені та частково втрачені елементи декору, а внаслідок некваліфікованого ремонту кінця 19 століття було видозмінено форму куполів. Так і не побудували дзвіницю, до того ж проект Растреллі на той час було втрачено. В 1968 році богослужіння в храмі припинили і створили музей. Наприкінці 70х років  минулого століття в архівах вдалось віднайти проект церкви. На його основі київські реставратори здійснили необхідні роботи по відновленню споруди у первісному вигляді. Саме такою ми бачимо її сьогодні.

В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.

Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.