плюс 40, скласти план тексту Запорожці — то народ був старинний, великий зростом, дужий, не нам рівня. Вони були все захожі по волі. Ідуть, було, зо всього царства. В одного жінка клята, то він її й кине, іншого неволя та панщина заїдала, то і той сюди тіка; іншого охота тягла. Мій покійний дід зайшов сюди ще хлопцем. Поїхав, каже, з людьми чумакувать. Стала валка спочивать, а йому й кажуть: — Паси, сину, волів, щоб звір не одігнав або щоб не позаходили в бур’яни. Чумаки полягали, а він і собі заснув. Повставали — нема волів. Давай вони його репіжить батогами... — Ну, — каже, — вражі сини, коли так, найду я вам волів. Сів на коня і подався до запорожців. Більше вже чумаки його і не бачили... Запорожці жили не так, як ми, грішні: у них жінок не було тут і заводу. Так собі й бурлакували до смерті. Сорочки, штани самі прали, самі латали, самі вони й кухарювали. Іншого нужа, було, заїда, то він штани й сорочку — з себе, виквацює дьогтем, надіне та й пішов. Інший зостаріється — іде в монастир на покаяння, а інший вибере собі гарне урочище біля річки в гаю, вириє, як звір, скоту та й спокутує гріхи. Заведе бджіл, прийме для охітності бурлаку якого... Були з них такі, що й гроші мали, а не робили оцих хат. Було, викопа одну землянку коневі, а другу собі та й зимує, а на літо землянку кине, курінь напне й живе. Хліб які козаки сіяли, які й ні. Більше — що ні. А що вони їли? Козаку що б не случилось, те й умеле. Козак — як мала дитина: хоч багато поїсть, хоч мало наїсться. їли вони, що бог дасть: і хліб святий, і рибу, і м’ясо... Варили галушки, юшку, куліш — як і ми. Скотини у кожного було чимало, то оце пожене в Половицю або Кайдак, продасть — та й є у нього і тютюн, і харчі... їдять, було, з коритчат таких, як і тепер поводяться в рибалок. А варили в казанках з червоної міді. Поставить казанок на кабицю або на триногах почепить та й варить. , .Одягалися запорожці по достатках. Одні в дорогих каптанах ходили, а інші — як у пісні співають: Жив собі козак Голота Та не боявся він ні води, Ні вогню, ні того чорта болотяного. Була на ньому шапка-бирка, Зверху дірка, Соломою шита, Вітром крита, Куди віє, туди й провіває, Молодого козаченька та й прохолоджає. Ще я зазнаю дідів каптан із синього сукна. Рукава на ньому широкі та аж чотири: два, було, надіне, а два ззаду метляються. Підкладка — червона. Шапки носили гострі смушеві, а в інших червоне дно та гостре, так набік і хилиться. Військо, кажуть, добре одягалось... Були в них просторі землянки, в деяких — хати, а ця сіромашня, що по пущах шлялась, жила, як Бог дав...