Составить твір на тему хліб насущний

Хліб…

Він щодня приходить до нас — рум’яний, теплий, запашний, незрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг… І все-таки хліб.

Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголовнішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо кажуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голова. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.

Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: «Отче наш, хліб наш насущний дай нам днесь». І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питання про хліб лишається у нас головним.

Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голодному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровесників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:

Як їсте ви паляниці,

Калачі смачні їсте,—

Не забудьте уклонитись

Хліборобові за це!

У кожної пори року є свої особливості.

Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.

Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.

Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.

Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.

Скільки за рік було всього гарного, доброго!

Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.

Відповідь:

Іван Пулюй тісно спілкувався з українськими літераторами , разом із

-.-.-.-.     - - - - - - - - - - -   - - - - - - -

Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав із

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -- - -- - - - - - - - - - --  

давньогрецької мови на українську Євангеліє, яке було видано у

- - - -           - - - - - - - - -  - -  -  

Львові.

-.-.-.-.-.-.-

[__ ==, ==  ],→яке? ( яке == ).

складнопідрядне , розповідне, неокличне; 1 головне, двоскладне, неповне (пропущено слово мову), поширене, ускладнене трьома рядами однорідних членів речення; 2 підрядне означальне, односкладне безособове, повне, поширене, неускладнене.

Пояснення: