4. Під час словотвору відбувається чергування на -ЦТВ-, -ЦЬК- у всіх словах рядка : а) юнак, купець, Бахмач, Черкаси; б) волох, словак, Острог, Рига; в) ремісник, Дрогобич, Овруч, козак; г) Кагарлик, ткач, Ла-Манш, баски.​

В) ремісниЦЬКий, ДробиЦЬКий, ОвруЦЬКий, козаЦЬКий.

Тримай

Бажаю успіхів у навчанні

Объяснение:

МОЯ ВУЛИЦЯ. У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм “виріс” молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,- завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид – неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом.

Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови.

Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів – це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю.

Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися “Універсами”. Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе “Лотта” стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи.

В оточенні житлових будинків – моя школа.

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени.

Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре ться увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.

До особливостей наголошування слів української мови належать:

– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла́);

– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних (кварта́л, кіломе́тр, аристокра́тія);

– подвійне наголошування слів (за́вжди́, по́ми́лка);

– наголошування складних слів (прива́тнорабовла́сницький, ра́боторгі́вля);

– наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові (фено́мен, до́гмат, гене́зис);

– наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (ки́дати, нови́й, ви́падок, віднести́,);

– наголошування слів з метою розрізнення їх значень (ви́ходити і виходи́ти, забі́гати і забіга́ти).

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:

– дієслова вести́, нести́ і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (бу́де, бу́дуть, була́, були́ тощо);

– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’яза́ння, планува́ння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знання́, звання́ тощо);

– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величина́, новина́тощо);

– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Ки́ївщина, Доне́ччина);

– відіменникові та віддієслівні іменники з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, мають наголос здебільшого на префіксах (за́хід, ро́зстріл, за́тишок, пере́біг, при́повідка тощо); винятки розгро́м, зачи́н, набі́р;

– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листки́, сторінки́ тощо);

– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокра́тія, демокра́тія; діало́г, катало́г тощо; числівники одина́дцять, чотирна́дцять, п’ятдеся́т, шістдеся́т тощо; більшість слів однакового типу творення мають різний наголос, напр.: вимика́ч, шука́ч і вини́щувач, випро́стувач; міліме́тр, кіломе́тр і баро́метр, термо́метр тощо.