1. Літеру и треба писати на місці пропуску в усіх словах рядкаА Любит...ль, печ...во, вел...тень, кринич...нькаБ Пр...краса, добр...во, п...ріжок, дал...наВ Зд...рати, лот...рея, восьм...ро, к...шеньковийГ Хв...лечка, д...віз, мар...во, намист...чко2. Виберіть рядок, у якому в усіх словах пишемо м'який знакА Крад...кома, їдал...ня, стан...мо, волин...ський, пот...мянілийБ Рибал...ство, ремін...чик, матін...чин, виріз...бити, обвін...чатиВ Промін...чик, дон...чин, батал...йон, боїш...ся, нац...куватиГ Кіл...кість, нен...чин, вигул...кнути, жен...шень, зат...марити3. Позначте рядок, у якому всі слова пишуться з апострофомА ар...єргард, з...юрмитися, без...іменний, верб...яБ м...язи, круп...яний, кур...йозний, інтерв...юВ львів...янин, полум...я, комп...ютер, мавп...ячийГ роз...ятрити, пів...язика, возз...єднання, верф...ю4. Позначте рядок, у якому в усіх словах відбувається подвоєння приголоснихА щоден...ик, буквен...ий, пів...ікна, зніс...яБ об...ризкати, скошен...ий, академ...істечко, священ...ийВ перед...ень, антен...ий, бов...аніти, огнен...ийГ вогнян...ий, з...аду, вікон...ий, горін...я5. Позначте рядок, у якому всі складні прикметники пишуться разомА червоно/грудий, три/поверховий, політико/економічнийБ народно/пісенний, тяжко/хворий, військово/полоненийВ сизо/крилий, паравозо/будівний, військово/морськийГ золото/косий, важко/доступний, суспільно/корисний6. Треба обрати велику літеру в усіх сполученнях слівА (Д, д)ід (М, м)ороз, (І, і)ванків зошит, місто (Б, б)іла (Ц, ц)ерква, зацвів (П, п)ролісокБ (М, м)арійчині вишиванки, (Ч, ч)ервона (Ш, ш)апочка, (Н, н)ародний артист УкраїниВ (П, п)етрів батіг (рослина), собака (Б, б)ілий (Б, б)ім (Ч, ч)орне (В, в)ухо, вулиця (Я, я)рославів (В, в)алГ (Г, г)олова (В, в)ерховної (Р, р)ади України, князь (Я, я)рослав (М, м)удрий, (Ш, ш)евченкові поезії7. Частку НЕ треба писати окремо з кожним наступним словом у рядкуА плани не/здійснені; не/прогріта сонцем земляБ не/заплетена, а розплетена коса; не/випитий сікВ не/с нею чутки; не/скопані грядкиГ не/зважаючи на дощ; ще не/оголошені результати дієслівний присудок ужито в реченніА Море було безбарвне, аж чорне.Б Гірські печери ще затоплені водою.В Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.Г Щире кохання не вкрите серпанками.9. Непоширеним звертанням ускладнено реченняА Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?Б Так, друже мій, ми любимо одно: старої творчості додержане вино.В Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.Г Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.10. Складним є реченняА Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.Б Учися, мій сину, учися, трудитися треба уміть.В Нічого немає в світі кращого за м'яку весняну землю, достигле осіннє небо.Г Навіки полюбив я білі хати, завихрені цвітом вишняки і матіол вечірні аромати.​

Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).

Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].

Зміст

1 Історичний нарис

2 Найвідоміші дзвони

3 Будова дзвона

4 Виготовлення дзвонів

5 Дзвін у православ'ї

5.1 Види церковного дзвону

5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.

5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.

5.4 Била і клепала

5.5 Поява дзвонів

5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями

6 Дзвін у слов'янській міфології

6.1 Дзвін і сфера містичного

6.2 Магічні властивості

6.3 Асоціації та повір'я

7 Музей дзвонів

8 Фестиваль дзвонів

9 Інше вживання дзвонів

10 Прислів'я, мовні звороти

11 Див. також

12 Примітки

13 Джерела

Історичний нарис

Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.

Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]

Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.

Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.

Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.

Объяснение:

Справжній друг – це той , хто ніколи на зрадить тебе. Завжди підтримає добрим словом , та усмішкою.Він завжи прийде на до в будь – якій ситуації.Тільки справжній друг підставляв тобі своє плече для опори.Тільки він…Справжній друг завжди тебе розуміє, піде заради тебе на будь – що.Саме таким є справжній друг, той хто поділиться останнім, отримайте двійку замість тебе і навіть до зробити домашнє завдання.Цей список можна продовжувати ще довго.То ж бережімо дружбу – неоціненний скарб нашого життя.Друг повинен бути добрим,виручати из біди.