12. Виділене слово є сполучником і його треба писати РАЗОМ у реченні : 1) ЯК/БИ мені черевики, то пішла б я на музИки. 2) ЯК/БИ там не було, комусь належить це зробити.

1

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.

У народі існує така думка: "Моя хата скраю, я нічого не знаю". Напевне, багато з нас підтримає мою думку, що в Україні такий менталітет, коли людина бачить потребуючу людину, яка просить на кусок хліба, не кожен годен кинути декілька гривнів, а то і копійок, проте, на якусь безкорисну справу люди ладні віддати всі свої кошти, щоб виглядати на славу. Я думаю,що в Україні люди звикли жити по такму повір'ї, якщо десь трапиться якась біда, всі відвертаються, а коли до когось, не дай Боже до постукає біда всі просять до один в одного...
Тому цінуймо кожен день, кожну хвилину прожиту нами, та допомагаймо ближнім, ажде в любий момент ви можете стати на місце потребуючого..