“Яке диво ви хотіли б зробити власними руками?” написать твір ​

Перед нами сосновий ліс, який починає пробуджуватися рано вранці. Сонце тільки-тільки сходить. Його ніжні промені вже позолотили верхівки величезних дерев і проникли вглиб хащі, але над глибоким яром ще не розсіявся вологий туман. Прокинулися мешканці хащі – три ведмежати і ведмедиця. Схоже, малюки ситі і задоволені. Вони безтурботно і незграбно возяться на зламаному стовбурі впавшої сосни, вивернутої з коренем, після бурі в лісі. Падаючи, дерево вдарилося об потемнілий від часу корч і тріснуло навпіл. Тепер верхівка лежить на землі, а стовбур з розчепіреними в різні сторони коренями дивиться, як розгойдуються в небі зелені гілки сосен. Дивлячись на картину, ми немов опиняємося зануреними в атмосферу лісового ранку, чуємо голоси птахів і рев ведмежат, вдихаємо аромат соснової кори і хвої. Колорит заднього плану полотна – прозорий, невизначений, а переднього – глибокий, барвистий. У картині, яка заслужено вважається для багатьох поколінь людей зразком пейзажу, повною мірою передано захоплення художника красою і багатством первозданної природи.

Моя сестра: твір з елементами опису зовнішності У мене є старша сестра. Кличуть її Настею. Вона з дитинства захоплюється шиттям і вишиванням. Багато років Настя ходила в різні кружки, а рік назад записалася на курси кройки й шиття. Викладачі хвалять її, адже вона дуже швидко домоглася високих результатів. Удома вона ніколи не сидить без справи. Обов’язково що-небудь кроїть, строчить, вишиває. Настя шиє вбрання й собі, і мені, і мамі, і подругам. Настя дуже акуратна у своїй роботі: у неї все лежить на своїх місцях, вона ніколи не поспішає щось зробити, не подумавши. Тому, коли вона не може знайти потрібний шматок тканини або голку або в неї виходить щось не так, Настя невдоволено зітхає, смішно морщить гарний ледве кирпатий носик або закушує нижню губу. Вона не кричить і не злиться, тому що по натурі дуже спокійний і добрий людин Коли ж Настя залишається задоволена виконаною роботою, вона кличе всіх домашніх розділити з нею радість від її нового виробу. При цьому ока в неї іскряться, сонячна й радісна посмішка розцвітає на злегка втомленій особі. У рухах її прослизає трепетна ніжність, начебто вона доторкається до дитини. І це не дивно. Сестра говорить, що для того, щоб річ вийшла дійсно гарної, у неї треба вкласти часточку душі Я люблю гати за своєю сестрою, коли про на працює. Вона стає такий зосереджен і одухотвореної, адже вона не просто шиє чергове плаття, а творить, вкладаючи в роботу свою душу