Будь-ласка з украiнською: перепишiть. розставте роздiловi знаки. пiдкреслити граматичнi основи i порiвняльнi звороти. 1) я не гiсть на iду як господар землею. 2) сучасна людина розумiе добро як здоров`я, свободу, любов. психологiчнi вiдтiнки добра сприймаються як радiсть, щастя, повнота життя. як прояви зла сприймають сьогоднi жорстоке ставлення до живоi природи тероризм та вiйни.

Я іду , як господар землею. Сучасна людина, розуміє добро, як здоров'я. ... .
Психологічні відтінки добра сприймаються,як радість Як проява зла, сприймають сьогодні жорстоке ставлення до живої природи, тероризм та війни

Аер, аерний (аиpній) — повітря, повітряний; татарське зілляАж, Аже — а проте, коли, а що, що, якщо, навіть, тим паче, а, ажАжеби — нехай, щобАжи — що, якщоАз (яз) — я; назва літери «а» в слов'янській азбуціАзаж — хіба, хіба ж, чи жАзажте — хіба виАзали — хіба, невже, мабуть, або ж, чиАкафіст — церковний піснеспівАки (акы) — як, немовАктор — позивач; поводова, оскаржена або потерпіла сторонаАкциденція — приналежністьАкция — судовий процес, позов, справаАлбо, альбо — або, чиАлить — аж, раптом, скоро, ось, ось-ось; доки, поки; алеАлияс — абоАліанс, аліанція — спілка, союз, договірАлкати — голодуватиАлкір (валкір) — кутня найвіддаленіша кімната в хаті, відокремлена від світлиціАлмужна, алмужничка — милостиня, жебрачка, старчиха — див. ялмужнаАлтембасовый, алтембас, алтабас — парчевий, парчаАлтеркація — посвар, суперечкаАлчба — голод, невситиме бажанняАльбо, албо — або, чи то, чиАльбовім (албовЂм, албовем) — бо, оскільки, тому що; або, так самоАлькоран (коран) — священна книга мусульманАманат — заложникАмбон (амвон) — підвищення в церкві перед вівтаремАмбросія — божественна їжаАмо, аможе — кудиАнафема — відлучення від церкви за незгоду з її вченням, церковне прокляття.

                                          Батьківщина
                                              План
1.Хата у садку.
2.Повернення до рідної домівки.
3.Примноження краси.
    Немає нічого милішого за рідну землю. Калина стоїть у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, теплий запах лісових квітів - все це рідна земля, все це моя Батьківщина.
    Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть краї вулиці. Приземкуваті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані дідусевими руками , і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя Батьківщина.
    Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. "Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, радісне...", - говорить мама.
    Вона пригадує, як бабуся навчала її:"Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов'язково будувати великі замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу природи, красу свого рідного краю, своєї України".
    Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної весни квіти залишилася в неї назавжди. Тому повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.