Прислівник яким можно заминить на краю землі

Далеко
Мені здається що буде так

- О! Доброго дня, люба наша Маріє Іванівно! Яка приємна зустріч!

- Доброго дня, Сергійку, і я також рада бачити тебе!

- Десять років минуло як ми з Вами не бачилися. Як роки летять, а ви все така ж - зовсім не змінилися.

- Так-так - летять роки. Ти дуже змужнів - справжній богатир. 

- Дякую. Як Ваш справи, Маріє Іванівно, все ще в школі працюєте?

- Так - у школі. Скільки років минуло, а Ваш клас і досі памятаю, ніби вчора. А ти як у житті влаштувався? Чи все в тебе гаразд?

- Усе як і у всіх - дім, сім'я, робота. На життя не скаржуся.

- То й добре, що все гаразд, нехай вдаче тебе й надалі не залишає. Дуже приємно було тебе знову побачити.

- Мені також приємно. І вам всього найкращого у житті! До побачення.

Іменники і прислівники

Кілька років тому одна вчителька отримала за позайматися з маленькими пацієнтами великої міської лікарні. Вона повинна була допомагати дітям робити уроки, щоб за час хвороби ті не дуже відстали від шкільної програми.

Одного разу їй зателефонували і попросили позайматися з новим пацієнтом. Продиктували ім'я та прізвище учня, номер лікарні і палати, в якій він лежав, і сказали (на іншому кінці дроту теж була вчителька): «Ми зараз проходимо іменники і прислівники. Я була б вам вдячна, якщо б ви до йому робити домашні завдання, щоб хлопчик не відстав від однокласників ».

І тільки біля самих дверей палати вчителька зрозуміла, що потрапила в опіковий центр. Ніхто не попередив її, що чекає її по той бік дверей. Перш ніж увійти, їй довелося одягатися в стерильний халат і шапочку, щоб не занести інфекцію. Її попросили не торкатися ні до хлопчика, ні до його ліжка. Близько пацієнта можна було стояти, але говорити слід через спеціальну маску.

Коли з попередніми приготуваннями було покінчено - вчителька вимила обличчя і руки, наділа все, що їй сказали вдягнути, - вона набрала в легені побільше повітря і пішла до палати. Хлопчик, страшно обгорілий, дуже страждав від болю. Вчительці стало незручно, вона не знала, що сказати, але розвернутися і піти вона теж не могла - вона вже занадто далеко зайшла. Нарешті вона пробурмотіла:

- Я вчитель, допомагаю лежачим в лікарнях школярам не відстати від програми. Твоя викладачка попросила мене до тобі розібратися з іменниками і прислівниками. І розповіла йому про цю тему заняття.

На наступний ранок вона прийшла в опіковий центр знову, і одна з медсестер запитала:

- Що ви зробили з тим хлопцем?

Вчителька почала розсипатися у вибаченнях, але медсестра її перебила:

- Ви не зрозуміли. Ми турбувалися за його життя, але після вашого візиту його немов підмінили. Організм почав боротися, реагує на лікування ... хлопчик ніби вирішив жити.

Сам хлопчик потім згадував, що тоді він перестав сподіватися і відчував, що вмирає, - поки не побачив ту вчительку. З її приходом все змінилося: хлопчик зрозумів одну просту річ - його ніби осяяло. По щоках хлопчини, опіки якого були такі серйозні, що він навіть перестав сподіватися вижити , котилися сльози щастя; бо осяяла його думка, яку він сформулював так: «До вмираючого не відрядили б вчителя для занять іменниками і прислівниками, правда?».