Запиши текст-росповiдо про калину як символ украïнського народу (10-11 рядкiв)

Класовод. Діти! Сьогодні наше заняття розпочне урочиста й горда українська пісня.

Звучить фрагмент аудіозапису народної пісні «Ой у лузі червона калина».

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

II. Розкриття теми заняття

Класовод. Наша Україна — край мальовничий. Дивовижна природа рідного краю знайшла відображення в народних обрядах, традиціях, у нашій історії і творчості. Так, синій вічнозелений барвінок вважають символом життя, плакучу вербу — символом тяжкої жіночої долі, соняшник відображує тепло й сонце. Але, мабуть, немає в нашому краї рослини, яку шанували б більше за пишну, червону калину.

  В художественном произведении есть свое бытие, но это не бытие жизни. Бытие жизни неповторяемо, — бытие художественного произведения бесконечно повторяемо при новом чтении.  Бытие жизни умирает во времени, бытио художественного произведения вновь оживает при чтении, независимо от ушедшего времени.  Бытие жизни всегда часть и включено в общий поток жизни, уносящий его, — бытие художественного произведения замкнуто в себе, изолировано от меняющегося бытия жизни. Бытие жизни совершается вне предопределений нашего разума, — бытие художественного произведения всегда предопределено творцем.  Для бытия жизни не поставлена цель, — художественное произведение создано всегда для определенной цели, оправдывающей его бытие. Бытие жизни может быть непостигаемо разумом, но будет существовать, а бытие художественного произведения, не будучи постигаемо разумом, не существует. Если мы перейдем к людям, живущим в бытии художественного произведения, например, Алеша, Дмитрий, Грушенька, Смердяков и т. д., то увидим следующее:   Человек жизни может быть в разных бытиях, — человек художественного произведения живет только в его бытии.  Человек жизни, родясь и старея, умирает; человек художественного произведения бесконечно повторяет свою жизнь. Целей существования человека, в жизни мы не знаем, а в художественном произведении для человека всегда намечена цель.

Той, хто принижує оточуючих, ніколи не буде великий сам
Люди - не тільки біологічні, але й соціальні істоти. Ми всі живемо у соціумі, тому для будь-якої людини природно самостверджуватися. Дуже добре, коли людина самостверджується за до дій, корисних для оточуючих та для суспільства у цілому - наприклад, досягає успіхів у творчості. Але, на жаль, є люди, які самостверджуються, принижуючи інших.

Зрозуміло, що це тупіковий, деструктивний шлях. Приниження інших не зробить таку людину кращою, тим більше великою, а якраз навпаки. Така людина отримує якесь збочене задоволення від того, що робить чиєсь життя гіршим. Чому люди це роблять? Напевно, тому, що принизити оточуючих легше, ніж стати кращим у чомусь і таким чином виділитися з натовпу. Виділятися розумом, знаннями та вміннями, успіхами у праці або творчості - все це потребує здібностей та неабияких зусиль. Людина, яка не здатна на щось конструктивне, до того ж не обтяжена вихованістю та совістю, може обрати "легкий" шлях до самоствердження, тобто буде самостверджуватися за рахунок інших. На мій погляд, це ознака дрібної, поганої душі. Великою така людина не стане ніколи.

Дійсно велика людина ніколи не відчує потреби образити або принизити когось. Велика людина взагалі не дуже зважає на те, що про неї думають інші і як вона виглядає на їхньому фоні. Її це просто не цікавить. Тому, якщо хочеш бути великою - або просто достойною - людиною, слід вибирати вірний шлях самоствердження.