Твір-роздум "чи потрібно бути мовно стійким? "

Щедра горобина. Під моїм вікном росте струнке деревце. Якось восени я побачила на ньому дуже красиві червоні грона ягід. Коли спробувала ягідку, то відчула, що вона дуже гірка. Я не знала що то за деревце. Та якось запитавши бабусі дізналася, що це горобина. Бабуся розповіла мені, що ці прекрасні червоні ягідки залишаться на дереві аж до перших морозів. Завдяки морозам вони стануть солодкими та смачними. А ще вона мені сказала, що горобина - це щедре деревце, яке підготовує наших пернатих друзів взимку. І справді, з приходом зими за моїм вікном щоразу лунали дзвінкі голоси синичок, горобців та інших пташок.

Щедра горобина
 Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк  бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
 Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
 Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
 І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...