Дайте однокоренные слова к: кістлявий річ щока плести

Кістлявий - кістка, кісточки, надкісниця.
Річ - речовий.
Щока - щокатий, щічки.
Плести - плетений, сплетений, заплетений, плетиво.

Не дивуйтеся, що найбільше я люблю цю пору року. Адже скільки радості від першого снігу. Він вкриває землю білим-білим полотном, чистим і святковим.Сьогодні я йду до зимового лісу привітатися із засніженими соснами. Я так люблю бувати тут узимку! І не тільки летіти з гори на санчатах чи лижах так, щоб дух забивало і сріблясті сосни миготіли перед очима. А й дивитися на сніжинки під яскравим сонячним промінням. Як вони виграють усіма барвами веселки! Вигадлива, неповторна природа: не буває двох однаковісіньких сніжинок!..Звичайно, кожний бачить і уявляє зиму по-своєму. Я ж згадую вірш Олександра Олеся — чудову картину зимового саду після першого снігу.

В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба й звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.