Мовна норма — це: 1) історично сформований, вироблений літературною традицією і суспільно усвідомлений стандарт, який регулює мовленнєву діяльність в її типових функціонально-комунікативних різновидах; 2) загальноприйняті правила вживання мовних засобів у певних типах мовлення; 3) правильна вимова й написання слів, словосполучень, речень.

Відповідь: 2) загальноприйняті правила вживання мовних засобів у певних типах мовлення;

Вишиванки моєї бабусі

Оживають на рушниках барвисті квіти... Це золоті руки моєї бабусі творять дива. її праця невтомна, її винахідливість, фантазія.

     

Матусина пісня супроводжує нас від народження й протягом всього . життя Маленькими ми слухаємо «Люли, люли, прилетіли ґулі», «Ковзанці, катку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші неньки вчать нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, взрослеют і наші пісні. Уперше десь біля багаття під час відпочинку мама навчила мене співати маршові пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись хотіли зробити гімном Країни, – «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні  

Мені тато завжди говорив  щоб жити потрібно багато працювати та заробляти гроші 

Бабусині  руки.       Руки моєї бабусі – натруджені, невтомні, ласкаві, найкращі. Як багато вони зробили за свій вік! Бабусині руки засмаглі,  обпечені сонцем, обвітрені вітрами і трішки шершаві від роботи. Вони ніколи не знають спочинку. Завжди чимось зайняті. Чи варять борщ, а він у бабусі найсмачніший; чи печуть запашні , солодкі пироги, що ніби тануть в роті ; чи перуть наші сорочки; чи полють грядки. Та найбільше мене захоплюють вишиті рушники. Скільки потрібно прикласти зусиль , щоб нитками  передати красу на тканину . Стіжок за стіжком рівненько лягають на біле полотно. Всю свою безмежну любов,  свою невтомну душу вкладає бабуся у свої витвори і при цьому її зморшкувате, старіюче обличчя  розквітає і молодіє.    Кожного ранку погладить бабуся мене по голівці і поцілує. А ввечері, сидячи на канапі, покладе вона свої стомлені руки на коліна, щоб трішки спочили і знову до роботи – вишивати. Які тільки прекрасні та яскраві вишиває бабуся візерунки на рушниках та серветках! Зачаровано гаю за її руками.    Я дуже люблю свою бабусю! Дякую Вам і вашим рукам, що виростили мене і доглядали!